Публікації – FOR POST

: FOR POST — Mon, 10 Aug 2026 23:27:59 +0000

«Народ скучає, коли чує про аптечки»: волонтер Андрій Вакарчук про втому від донатів, судові позови та одеську згуртованість

Військові запити не зменшуються, а аптечки на передовій залишаються витратним матеріалом. Втім, на п’ятому році повномасштабного вторгнення закривати збори стає все важче, а волонтерам доводиться шукати нові формати — від благодійних концертів до суперечок у соцмережах. Співзасновник спільноти «Небайдужий Одесит» Андрій Вакарчук відверто розповів «Форпосту», чому суспільство звикло до війни, як працює тактична медицина та що відчуває людина, яка четвертий рік поспіль просить про допомогу.

— Якою сьогодні є спільнота «Небайдужий Одесит»?

— Я називаю нас командою, але ми все ж таки купка друзів. Кожен займається своєю справою й іноді допомагає з чимось. Ми з Максимом як почали з березня 2022 року, то майже кожен день щось робили. Зараз намагаємось продовжувати, але вже важче і важче. Спільнота «Небайдужий Одесит» — це якась кількість людей, активних дуже мало.

— Чим ви займалися до 2022-го року?

— Я старший помічник капітана, я моряк, я і зараз займаюся дистанційно різними морськими проектами, бо я дуже давно працюю в цій компанії як одесит, пов’язаний з морем. Я повернувся додому 22 лютого 2022 року і залишився.

— Як і чому ви почали допомагати військовим?

— Це, мабуть, був другий чи третій день повномасштабної війни. Перший день сиділи. Окей, хто сидів, хто вже був на кордоні з Молдовою, хто думав, що робити. Ми якось сиділи-сиділи, збирали-розбирали валізи. Хтось подзвонив: «давай щось довезем, треба термобілизна». По-одеськи на телефоні: ну давай, поїхали-приїхали. Я поніс першу коробку. І по сьогодні знову підемо нести коробки.

«Армія — це велика фірма: десь кульгає, а десь все добре»

— Яка сьогодні реальна потреба військових в персональних аптечках?

— Вона не закінчується. За ці роки ми багато з ким спілкуємось, і все одно потреба є. Аптечки не завжди якісні. Так буває. Аптечки закінчуються, бо ними користуються. Можете подивитись на «Корпорацію монстрів». Вони постійно збирають аптечки. Ми, може, не такі професіонали, Катерина Ножевнікова професіонал. І в неї трошки довший напрацьований зв’язок. І навіть вона не відмовляється від цієї потреби, бо вона є. Плюс наші друзі з Києва БФ «Твоє майбутнє» і мої друзі з Полтави БФ «GRACE FOUNDATION» теж постійно збирають на аптечки. Зараз не так, як раніше. Раніше всі просили по 300-500 штук: дайте, дайте. Дайте аби було. Зараз це теж є. В мене є чати з людьми з 2023 року. Раз на півроку хтось з них пише, що їм треба 5-10 аптечок. Пишуть навіть якісь супер «рекси», в них теж нестача. В когось їх багато.

Армія — це велика фірма. Десь щось кульгає, а у когось все нормально. Всюди по-різному. Коли хтось каже «а в мене кум там десь, в них все ок», то я за кума радий, але є чийсь кум, у якого немає аптечки. Це така ж реальна людина в такому ж війську, не в іншій країні. Потреба є. Зараз збираємо на 500 аптечок і для нас це дуже довго.

— Ви рахували скільки запитів за час повномасштабної війни вам з командою вдалось закрити?

— Ми рахували по банках, по «монобанках». Кількість аптечок перевалила за шість тисяч. Кількість машин, які ми завозили, купляли, оформляли, допомагали на них збирати, вже давно більше сотні. Був час, коли щотижня передавали машини і паралельно були аптечки. Разом з тим я ніколи не забуваю про своїх улюблених ППО-шників з однієї бригади, з якими ми робили ремонти, передавали їм машини, спальники і все, що тільки маємо. Ми навіть колись привезли їм розкладну баню. Можна, мабуть, написати книгу по запитам. Зараз ми не можемо це все робити, ми більше сконцентровані на аптечках. Люди втомилися, але ми не втомилися просити. Все-таки, якщо хтось дзвонить і щось просить, ми намагаємось з кимось познайомитися, щоб хтось гроші, чи хтось комусь щось купив. Коротше, працюємо. Важко, але працюємо.

— Скільки коштує одна аптечка і яке її наповнення?

— П’ять з половиною тисяч гривень з турнікетом CAT, з препаратом «Целлекс» — стандартне наповнення аптечки IFAK, є перелік. Щось дешевше, щось дорожче.

«Просиш і почуваєшся як жебрак»: як змінилися донати та збори

— Як на п’ятому році великої війни змінились донати?

— Дуже змінились. Раніше збір на 500 аптечок ми би закрили за два-три тижні. А зараз він вже тягнеться третій місяць. Якщо раніше ми могли зробити публікацію і її репостили, то зараз треба спілкуватись, купа людей пише купі людей «візьміть, будь ласочка». Це ж не якесь умовне майно, яке ніхто не розуміє, що це. Це конкретно аптечка, яка робить справу. У нас є купа відгуків: «дядя, твоя аптечка врятувала», «з твоєї аптечки вийшли, зайшли, прийшли». Аптечки були і в Курській області, аптечки були всюди. Зараз треба писати, нагадувати і ти як жебрак.

Був концерт в одеській опері завдяки нашим друзям, які його проспонсорували. Макс провів дуже величезну роботу над тим, щоб це все побудувати, організувати. Зібрали більше 700 тисяч гривень на тактичну медицину. Всі зібрані кошти закинули на банк. Наступний такий же концерт пройде 28 серпня у Києві. Будемо намагатись теж провести красиво, бо для Одеси вийшло дуже гарно. Багато закладів підтримали і повісили афішу концерту. Були заклади, які нам відмовили. Я би їх прорекламував. Все було дружньо: повний оперний людей, гроші зібрали, закинули на аптечки. Але ж ти не можеш кожного місяця таке робити. В Одесі такий концерт втретє. Ми не зробимо його через 2-3 місяці, ніхто не піде. Враховуючи кількість тривог ми дуже здивувалися, що всі квитки купили. Майже все купили. Багато запрошень роздали військовим і лікарям. Супер позитивні відгуки і не було жодної тривоги під час концерту. Нам вдалося. Сподіваємось, що в Києві теж вдасться. Вже по Києву рекламуємо.

— Яким плануєте концерт в Києві?

— «Південні» вже тривалий час з нами, і саме завдяки їхній підтримці відбудеться концерт у Києві разом із фондом «Твоє майбутнє».

— Маленька гривня може допомогти закрити великий збір?

— Звісно. Якщо кожен по маленькій гривні, то виходить одна велика гривня. Коли дивишся статистику по банці, то там 2-3 великих донати і все. У нас був збір на машину і Лачен виставляв в Телеграмі: за годину назбирали півмільйона гривень, донати були маленькі (50, 100 гривень).

Processed with VSCO with a6 preset

— Хто сьогодні продовжує донати? Є люди, які з вами від початку?

— Наші друзі, які дають гроші на концерти. Таких небагато. В мене є цікаві історії, коли на початку люди дуже допомагали, а потім вони поводили себе так, наче ми не знайомі. Люди живуть своє життя, все в них, дай Боже, добре. Кілька людей ще тримаються. Це ті, яких ми називаємо нашою невеличкою спільнотою.

Коли ми збираємо аптечки, є певна кількість дівчат, які постійно приходять. Це фізична праця, треба 2-3 години на 200-300 аптечок. Ми намагаємось це красиво сфотографувати. Через рік-другий ці дівчата просять аптечку своєму другу. Спільнота дуже маленька. Останній раз ми намагалися залучити дівчат, щоб вони робили дружні банки. Було кілька з них, які збирали кошти, а потім приходили збирати цю аптечку. Такий, знаєте, конвеєр. Це спроба показати, як це працює. Дуже часто люди, які якось підтримували чи приходили, потім звертаються за поміччю.

В мене є фото у Фейсбуці, де ми передаємо автівку з товаришем з Миколаєва, а через рік я вже передаю автівку цьому товаришу. Таких випадків безліч.

— Як ви пояснюєте сьогодні: чому треба донатити?

— Чому? Не знаю. Давимо на совість, чи щось таке. А що треба ще пояснювати? Це як з жартом: якщо його треба пояснювати, то його не треба пояснювати. Це така ж історія.

— Як думаєте, чому вам довіряють?

— Мабуть, вибудовували ще до цього своє лице. Дякую всім, хто довіряє. Дякую, що так виходить. Як казала одна мудра людина, що бомжам не можна довіряти великі гроші. На жаль, його вже немає. У нас є історії: суд з однією тіткою, яка нас кинула на дрони, є позови. Тобто люди, які дорвалися до грошей, можуть себе не так поводити. Я не кажу, що ми були мільйонерами, але якісь гроші ми бачили.

Донати падають зараз не тому, що не довіряють. Просто не дають гроші. Не тільки нам не дають. Як каже мій кум: «я ж кидав минулого року». Він так жартує, бо донатить щомісяця. Кажу за людей, які запитують: «я вже кидав, знов треба, машина та зламалася»? У нас з останнього збору є стікер-пак з такими фразами. Думаю, що треба ще один зробити.

«А чого ти маєш втомитися?»: про мотивацію, втому та одеситів

— Що вам допомагає не зупинятися?

— Хочеться побачити чим це закінчиться. Це катка в довгу. Багато друзів і знайомих, які з’явилися після 2022 року. Як я кажу, друзі до війни і друзі після війни. Всі дзвонять, розказують, запитують. Є хлопці, які просто дзвонять окремо від війни і запитують як справи. І ти розумієш, що вони працюють. А чого ти маєш лягти і лежати? Вони по цей день служать і захищають. А ти втомився. А чого ти маєш втомитися?

— Був період у спільноти «Небайдужий Одесит», коли хотілося все покинути?

— Іноді так бувало. Але щось таке траплялося, чи хтось про нас згадував, скидав якусь суму, хтось привіз гуманітарну допомогу, і з нами чимось ділився, і ми такі: «живемо, підвал не пустий». Макс часто каже: «давай цей збір і все». Я кажу: «що все, що ми будемо робити»? Після нашого поточного збору на 500 аптечок я не знаю що ми будемо робити, він не йде. Ти не можеш збирати по 100 гривень на тиждень і чекати, і всім відмовляти. Це має працювати швидко.

Ми вже розбираємось, що треба, яке треба. Якщо в 2022 році ми купляли все, що бачили, то зараз ми чітко розуміємо, що треба, що не треба. Ми можемо поспілкуватись, порадити, знайти дешевий аналог, запити стали більш зрозумілими. Я чітко знаю, що, якщо мені завтра дадуть 100 тисяч доларів, я знаю, кого набрати і що купити.

Ми збираємо зараз на 500 аптечок, і я постійно кажу, що в мене є відчуття, що не вистачило. Я їх ще не роздав, а я вже знаю, що мені не вистачить. В мене є список тих, кому я пообіцяв аптечку. Минулого разу ми їх за два рази відправили. Я починаю згадувати, що тому і тому обіцяв, але не вийде вже відправити. Новий збір, так. Ми спілкувалися з друзями з Києва, з фонду «Твоє майбутнє». І вони кажуть, що коли знов починаєш збирати на аптечки, то народу скучно. Люди не розуміють. Ми можемо аптечки робити хоч кожного місяця.

— Аргументи треба народу, щоб він розумів?

— Я не знаю які ще треба аргументи. На початку по Одесі не так часто прилітало. В 2023 та 2024 роках щось прилітало і мені дзвонили, питали чи треба комусь допомога. Вже і так не працює. Треба тиснути. Подивимося.

— Яка історія від військових вам запам’яталась, де ваші аптечки зберегли життя?

— Історій багато. Є ППО-шник, який дзвонив і казав: «тут по мені прилетіло, я з’їв ваш піл-пак, і клас, і виїхав, все було нормально». Треба піднімати архіви, там 15 тисяч фотокарток. В мене багато збережено в Інстаграмі. Повертаючись до питання, як і що ми робили, в мене щомісяця по 100 сторіз було. Цього року все пішло на спад. З квітня я нічого не викладаю.

— Що, на вашу думку, сьогодні найбільше об’єднує одеситів?

— Прильоти.

— А що роз’єднує?

— Телеграм-канали, новини. Можуть впливати на роз’єднання люди, які за кордоном читають телеграм-канали і накидують сюди новин. Таке теж є. Мене запитують, що у нас трапилось. А я кажу, що навіть не читав. Ну, окей, Міндіч. Кажу: мені що робити? В мене є свій «Міндіч», який дзвонить і просить.

— З чого має починатися стратегія розвитку Одеси?

— З більш-менш нових облич, зі свіжих, нових, молодих. Але дивлюсь на те молоде, що зараз є, воно теж під впливом того старого, що було. В ідеалі має бути щось молодіжне, з іншим поглядом. Мені здається, що ще не все втрачено в Одесі, бо я був у Львові, мені там не сподобалося. Там брудно. Враховуючи, що у нас не зрозуміло що з владою (у нас немає мера в Одесі, в нас є помічники, заступники і так далі), але дороги в нас є. Якщо в нас буде нова молода влада, можливо, ми ще щось побудуємо, відбудуємо, відновимо. В цілому в нас дуже непогано в Одесі.

— Що вам не вистачає для щастя?

— В мене все є, в мене чудова дружина, син. Може, трохи спокою./

: FOR POST — Thu, 23 Jul 2026 10:15:36 +0000

Пошук роботи, гранти та ШІ: 7 серпня в Одесі відбудеться масштабний фестиваль розвитку ODESSA LIFE FEST.

Одеситів та гостей міста запрошують на масштабну подію для особистого й професійного зростання. 7 серпня в Одесі відбудеться фестиваль розвитку ODESSA LIFE FEST — простір, де кожен охочий зможе безкоштовно отримати практичні інструменти для кар’єри, власного бізнесу та психологічної підтримки.

Організатори фестивалю запрошують до співпраці громадські організації, благодійні фонди, міжнародні проєкти та соціально відповідальний бізнес.

Про що ODESSA LIFE FEST: мета події

Це не стандартна конференція і не формальний ярмарок вакансій. Головний принцип фестивалю — максимум користі та конкретних можливостей.

Результат для кожного відвідувача: піти з фестивалю не лише з позитивними враженнями, а й із готовим резюме, контактом роботодавця, розібраною бізнес-ідеєю або чітким розумінням, де отримати безкоштовну допомогу.

Що чекає на гостей фестивалю:

Безкоштовні консультації юристів, психологів, кар’єрних радників та грантових експертів.
Знайомство з роботодавцями та вакансіями в регіоні.
Презентація освітніх програм, курсів та можливостей перекваліфікації.
Практикуми з використання штучного інтелекту для роботи та навчання.
Ярмарок локальних брендів, дитячі активності, музична програма та розіграш подарунків.

Програма основної сцени: дискусії, кейси та практики

Головна сцена фестивалю працюватиме у форматі живих публічних подкастів — без нудних презентацій, самореклами та довгих монологів.

Перелік панельних дискусій:
1. «Робота майбутнього: кого шукають роботодавці та як не залишитися без професії»

Реальний дефіцит кадрів та відсутність роботи.
Чи потрібен диплом у 2026 році?
Як змінити професію після 35–40 років.
Помилки в резюме та розбір реальних питань від шукачів

В рамках цієї панелі учасників чекає виступ на тему «Штучний інтелект — консультант з пошуку роботи». Це буде жива демонстрація на екрані: як за допомогою ChatGPT створити резюме, підготуватися до співбесіди та скласти план навчання.йбутнього: кого шукають роботодавці та як не залишитися без професії»

2. «Бізнес без прикрас: гроші, податки, гранти та реальні ризики»

З якої суми реально почати власну справу?
Помилки ФОП, через які виникають штрафи.
Де шукати гранти та чому хороші ідеї не отримують грошей.

Охочі долучаться до інтерактиву «Бізнес-ідея за 10 хвилин»: експертна оцінка ідеї зі сцени.

Також учасники розберуть бізнес-кейс від партнера фестивалю. Це будуть десять хвилин чесної історії створення місцевого бізнесу: від ідеї до найдорожчої помилки та перших прибутків.

3. «Де отримати допомогу безкоштовно: можливості громадських організацій Одеси»

Де ВПО, ветеранам, жінкам та молоді отримати безкоштовні послуги.
Юридичний, психологічний та соціальний супровід.
30-секундні пітчі організацій із конкретними пропозиціями.

Учасники послухають публічний подкаст «Психологія сучасної людини: як не втратити себе в постійних змінах».

Як відрізнити втому від вигорання.
Де брати внутрішню опору під час нестабільності.
5-хвилинна дихальна/стабілізаційна практика для аудиторії та відповіді на питання з залу.

Протягом усього дня на території ODESSA LIFE FEST паралельно працюватимуть 8 тематичних зон:

Кар’єрна зона: експрес-перевірка резюме від HR-фахівців, консультації щодо працевлаштування та підбір актуальних вакансій.
Зона громадських організацій: записи на безкоштовні юридичні, психологічні та грантові консультації, допомога ВПО, ветеранам та сім’ям.
Бізнес та грантова зона: розбір податкових питань для ФОП, консультації щодо запуску власної справи, допомога зі складанням бізнес-планів.
AI-зона: тестування штучного інтелекту, генерація візуалу, створення запитів (промптів) для ChatGPT.
Психологічна зона: індивідуальні експрес-консультації, практики з метафоричними картами, інструменти для зняття тривожності.
Освітній простір: презентації програм перекваліфікації, мовних шкіл, курсів та вишів.
Маркет локальних брендів: handmade-вироби, декор, одяг, крафтові продукти та сувеніри від одеських підприємців.
Дитяча зона: безпечний простір із майстер-класами, аніматорами, малюванням та аквагримом.

Інтерактив «Карта партнерів»: як взяти участь у розіграші.

На вході кожен гість отримає Карту партнерів. Вона містить перелік легких завдань на локаціях (наприклад, «отримати пораду щодо резюме», «пройти 2-хвилинну AI-активність» або «дізнатися про безкоштовну послугу ГО»).

Зібравши необхідну кількість відміток від локальних брендів та організацій, відвідувачі стають учасниками фінального розіграшу подарунків, серед яких:

подарункові бокси та сертифікати від одеських брендів;
безкоштовні кар’єрні та психологічні консультації;
сертифікати на навчання та фотосесії.

Початок роботи локацій з 12:00.
Точне місце проведення буде повідомлено зареєстрованим учасникам з міркувань безпеки. Деталі та акредитація для партнерів: звертайтеся до оргкомітету ODESSA LIFE FEST в телеграм @psy_nat.

: FOR POST — Mon, 13 Jul 2026 14:00:35 +0000

«Я ніколи не мав хисту до торгівлі, але я міг синтезувати молекули».

Генеральний директор компанії «ІнтерХім» Анатолій Редер про фармакологічний бізнес, чотири оригінальних препарати заводу, розробку п’ятого від нейропатичного болю та наукову діяльність підприємства.

Від аспірантів Академії наук до першого бізнес-контракту

— 34 роки «ІнтерХім» працює для людей. Як народився той проєкт тоді, що вами керувало?

— Насправді ми почали працювати ще в далекому 1989 році. Ми були засновниками, ми були аспірантами Академії наук. І в той час потрібно було якось виживати. В нас вже були сім’ї, вже були діти. І тієї зарплатні, яку ми отримували, було недостатньо. Ми почали щось робити.

І, по-перше, ми стали виробляти хімічні реактиви для науки. Тому що ці реактиви в світі крім нас ніхто не міг робити. І ми почали їх експортувати в ті далекі роки. Ми почали їх експортувати в Бельгію, Швейцарію, Сполучені Штати, Ізраїль, по всьому світу. Перший наш контракт був на 18 тисяч доларів. І в той час це здавалося мільярдами. І все, що ми робили, ми робили те, що ми могли робити. Я ніколи не мав хисту до торгівлі. Я не знав, як це робити. Я не знав, як деякі інші бізнеси робити. Але я міг синтезувати молекули. І я міг розробляти нові молекули. І мені дуже-дуже-дуже хотілося, щоб це було моїм життям, а не щось інше. І таких, як я, було декілька. І ми почали з синтезу хімічних реактивів.

Бізнес виріс з нуля до 100 мільйонів євро

— Коли ви починали, який тоді був капітал?

— Нуль.

— Нуль гривень?

— Нуль рублів. В нас нічого не було. Я отримував стипендію аспіранта, 80 рублів. А потім ще пів ставки молодшого наукового співробітника. 130 рублів я отримував. А жінка моя працювала в школі, в неї була зарплатня 160 рублів. Вона отримувала більше. Але навіть з тих грошей ми щось купували і починали з нуля. Ніхто ніколи жодної копійки нам не давав. Ніколи. Все, що ми побудували, це те, що ми заробили самі.

— Можете оцінити, скільки зараз коштує компанія?

— Не можу.

— Скільки вкладено за роки?

— Тут майже більше 100 мільйонів євро, я думаю. Значно більше.

Від пілотного виробництва Академії наук України до першої таблетки

— Я захистив дисертацію в Академії наук України. І оскільки наша наукова діяльність була навколо біологічно активних речовин, то це було дуже близько, це і було фармакологією, це було дуже близько до фармакології. І коли в 94-му році зупинилось дослідне виробництво Академії наук, не було грошей, не було нічого, ми запропонували Академії взяти в оренду пілотне виробництво.

І коли ми, по-перше, в це пілотне виробництво прийшли, всередині це була зима, всередині було мінус 12 градусів за Цельсієм, не працювало нічого, і найгірше було те, що 120 працівників високого професійного рівня пішли торгувати на ринок «Сьомий кілометр». І це був наш початок, і наша перша перемога була те, що ми всі 120 повернули за рік назад до виробництва, бо такого рівня професіоналів виростити і знайти дуже непросто. З того ми почали, потім ми почали виробляти тільки субстанції, активні речовини, які є тим, що працює в таблетці, в ампулі чи в саше.

Спочатку тільки субстанції, але ж ми були в багатьох готових лікарських засобах, які продавалися в аптеці. Ми навіть для себе придумали такий лозунг «ІнтерХім Insight», як було, пам’ятаєте, «Intel Insight», щоб люди знали, що ми є десь там всередині. І потім вже це органічно було.

Ми були дуже амбітними і поставили високу планку

— У 2001 році ми почали будувати першу дільницю готових лікарських засобів. Оскільки ми були не стовідсотково з фармацевтичного бізнесу, ми почали з повного нуля. І ми побудували дільницю в полі, побудували новий будинок. Ми були дуже амбіційними, ми купили найкраще обладнання і зробили все так, як це робиться в розвиненому світі.

І з перших своїх кроків ми поставили цю планку дуже високо. Ми будемо робити тільки те, що є вищим класом в галузі. Потім перше виробництво було розраховане на 20 мільйонів таблеток на рік. Нам здавалося, що це величезні об’єми, але вже ми відкрилися в 2003 році, вже в 2005–2006 почали, ми кажемо, дефектурити, ми не змогли відвантажувати ту кількість продукції, яку ринок замовляв. І ми почали готуватися до розширення виробництва. Готувалися два роки, а потім 1 серпня 2007 року нічна зміна перевдяглася, а на зміну їм прийшли монтажники, приїхавши з Європи, і почали переобладнувати дільницю.

І через п’ять тижнів повернувся персонал і побачив нову дільницю, і це вже було 100 мільйонів таблеток на рік. Але вже третій крок ми зробили заздалегідь, і в 2013 році ми забили першу палю на ці будинки, і в 2018 році ми повністю почали експлуатувати новий комплекс на 22 тисячі квадратних метрів, де є вже і виробничі приміщення, і лабораторії, і складські приміщення, адміністрація, IT, все, що повинно бути. І то був вже 2018 рік, коли ми підвищили свою могутність до мільярда таблеток на рік, 120 мільйонів саше і 100 мільйонів капсул на рік.

В нас було коріння науки, а в інших учасників ринку — коріння фармацевтичного бізнесу

— Ми ніколи не були фармацевтичним підприємством. На відміну від більшості учасників ринку, ми почали з нуля. Більшість учасників ринку — це були ще радянські фармацевтичні підприємства, радянські заводи, які були приватизовані, реформовані, оновлені, але вони стартували з коріння, яке в них було. В них було коріння фармацевтичного бізнесу. В нас було коріння науки. Ми стартували з коріння науки, але пішли в бізнес. І до сьогоднішнього дня, якщо ми маємо якісь переваги на ринку, це наш бекап, це те, від чого ми відштовхнулися, це наука. До сьогоднішнього дня кожен день ми займаємося достатньо справжньою наукою, і ця наука дуже швидко виходить на ринок.

Основні потужності заводу працюють на виробництво транквілізаторів та седативних речовин

— Як би ви сформулювали, для чого ваш бізнес? Які потреби, болі пацієнтів, отримувачів послуг закриває ваш бізнес?

— Ви вже дещо по-іншому сформулювали питання. Це в яких секторах ми сильні на ринку. Ми працюємо в центральній нервовій системі, ми виробляємо анксіолітики і седативні речовини, ми працюємо в противірусній тематиці, це «Аміксин», ви знаєте, перше, це найбільш затребуваний «Гідазепам». Ми на сьогодні виробляємо 135 так званих SKU, це різні препарати, це і препарати проти вірусів, і препарати проти тривоги, і препарати снодійні. Широкий спектр того, що ми виробляємо.

Більше половини ліків на заводі власного виробництва

— Це всі цикли виробництва, правильно?

— А дивіться, 60% нашого портфелю — це оригінальні препарати. В оригінальних препаратах — це 100% цикл. Ми починаємо, чесно кажучи, з сірчаної кислоти і води і закінчуємо готовою таблеткою і інформацією про неї. 60% препаратів ми виробляємо з тієї сировини, яку ми самі виробляємо. І це дуже велика перевага для нас.

— Самостійні такі, так?

— І це перевага велика, бо ми контролюємо весь процес. А в залишку, в 40%, яке ми виробляємо, ще половина виробляється з нашої сировини також. Це вже генеричні препарати, але ми теж виробляємо сировину. І тільки 20% — це препарати, які виробляються з чиєїсь сировини.

За роки повномасштабки завод сплатив податків на один і чверть мільярда гривень

— На вашу думку, як завод «ІнтерХім» сьогодні впливає на розвиток Одеси, Одещини?

— Ну, ви знаєте, нам дуже приємно, що ми одесити. І ми дуже б хотіли, щоб Одеса цінувала нас як одеситів. На сьогодні в «ІнтерХімі» працює тисяча одеситів. І вони всі отримують регулярну зарплатню, і ми регулярно платимо податки. І якщо ми починали з п’яти людей, то сьогодні тисяча — це вже щось. Ми тиждень тому порахували, скільки податків ми заплатили за період війни.

— Повномасштабної, так?

— Так, повномасштабної. І це мільярд двісті п’ятдесят мільйонів тільки податків. За цей самий час ми допомогли нашим воїнам ще на чотириста мільйонів.

— Чотириста п’ятдесят?

— Чотириста п’ятдесят навіть, ви знаєте. Я хочу сказати, що дякую Богу і тому, що ми почали, що ми можемо це робити. Ми дуже тішимося тим, що ми допомагаємо тим, хто навколо нас. Ми працюємо, щоб краще стало тим, хто поруч з нами: і наші співробітники, і ті, хто використовує наші ліки, і ті, хто отримує нашу допомогу.

І я думаю, що для Одеси це приклад того, як дуже непростий, дуже наукомісткий, дуже сучасний бізнес може виникнути з нуля. Це не швидко, це потребує величезної сили, величезних витрат часу, життя, здоров’я, навіть грошей. Але ж не завжди гроші вирішальні. Але якщо це робити, якщо поставити ціль і йти до неї, то можна добитися того, що хочеш.

«Допомагаємо військовим з 2014 року і дотепер»

— У мене є питання теж про допомогу військовим. Які запити вдається закривати? Якщо не можна, не кажіть.

— Ні-ні, я скажу те, що зможу сказати. Починали ми в 2014 році з мішків і генераторів на Перевальне, коли це було проблемою. Навіть тут в холі в нас ви можете побачити — велика картина висить. Це був аукціон на допомогу нашим військовим в Криму. І це ми купували за величезні гроші цю картину, тому що всі гроші йшли в Крим на допомогу військовим. І починали з дуже простих речей.

Коли почалася повномасштабка, ми починали знову ж таки з шкарпеток, хліба. Так, провізія найпростіша. Провізія, розкладачки, я не знаю, все, що просте. Але крок за кроком ми дійшли до… знову ж таки, ми маємо науковий бекап. Ми можемо трішки більше, ніж хтось ще. І вже запити почалися дещо інші. Тут я повинен поставити крапку, бо ці запити дуже непрості. І вони потребували наших знань, тих, що ми маємо в виробництві, в обладнанні і так далі. І колись пройде ще кілька років, коли все це безумство закінчиться, і можна буде щось сказати — історії дуже-дуже цікаві.

«Хочу, щоб мій досвід допомагав іншим»

— Анатолію, ви увійшли в Раду стратегічного розвитку Одеси. Чому для вас це було важливо?

— Дивіться, в Одесі люди завжди домовляються. А коли є взаєморозуміння між владою і людьми, між владою і бізнесом, тоді можна досягти найбільших результатів. Якщо ця Рада допоможе нам знайти комфортний стан взаємодії влади і бізнесу, влади і населення, то буде результат. Тому я ще раз спробую робити те ж саме.

— Як ваш досвід та експертиза компанії «ІнтерХім» можуть посилити Раду стратегічного розвитку?

— Мій досвід може посилити Раду. Коли ми були на засіданні Ради, обговорювали одне питання, і ставиться питання дуже велике, яке потрібно вирішити, і яке вирішити дуже складно. Але ж мій досвід каже, що ми можемо потягнути за дуже просту точку, яка може витягнути велике питання. І не завжди, не маючи цього досвіду, можна це побачити і прийняти. Я вважаю себе вже не молодою людиною, і як казав мій покійний батько, я не стільки мудрий, наскільки старий.

Я дуже багато бачив в своєму житті, і я хочу, щоб цей досвід допомагав іншим. І я дуже розраховую, що цей досвід допоможе збалансувати цю взаємодію, щоб вона привела до класних результатів.

Стратегія розвитку Одеси починається з розуміння

— З чого має починатися стратегія розвитку Одеси?

— Стратегія має починатися з розуміння. Спочатку ми повинні домовитися і зрозуміти, що ми маємо єдину базу. Чого ми хочемо? Ми хочемо швидкого результату, який протримається рік чи два? Чи ми хочемо, щоб Одеса розвивалася довгі роки, десятиліття і сторіччя? І це дуже важливо. Якщо ми прийдемо до цього розуміння, по-перше, то ми зможемо далі піти до документів, до стратегії, до додатків, які будуть в окремих секторах додавати якесь розуміння, що треба робити.

Наші ліки — наша візитівка

— Якими розробками заводу Ви пишаєтеся?

— Я, коли приходжу до якогось кабінету, чи до якогось свого колеги, чи конкурента, я не приношу свої візитки. Я беру чи пакування «Аміксину», чи пакування «Гідазепаму». І це вже каже, хто я є. Я дуже пишаюсь тим, що про наші препарати всі знають. І не тільки знають, вони цінують їх. Вони знають, що якщо прийняти ту чи іншу нашу таблетку, то можна покращити свій стан. І вони в цьому впевнені. Мені не потрібно їх переконувати.

Я можу тільки сказати: це ми це виробляємо. І якщо я приходжу до когось і кажу, «Аміксин» – це моя візитка, чи «Гідазепам» – це моя візитка. Але я маю багато препаратів, якими я пишаюсь

Ми маємо снодійний препарат «Левана», який, як на мене, — я розумію, я не можу бути об’єктивним, але як на мене — це найкращий снодійний засіб на ринку України. Ми маємо багато дуже простих препаратів. Ми навіть, виробляючи прості препарати, ми дуже багато душі намагаємося вкласти в це. Ми продаємо «Аміцитрон». Гарячих чаїв забагато. Але в нашому «Аміцитроні» бутік сировини. Там французька сахароза, дуже-дуже спеціальна, яка дає свої плюси. Там ароматизатор з Лазурного узбережжя Франції. Там найкращі активні речовини. І навіть такий простий препарат, я вважаю, в наших руках, як на мене, це зірка серед гарячих чаїв.

— Розрекламували. А скільки, до речі, рецептурних ліків і нерецептурних?

— Краще так сказати: аптечний кошик і лікарняний кошик. 78% – це лікарняний кошик і 22% – аптечний кошик.

— Аптечний кошик — масового вжитку, можна так сказати?

— Це OTC, так звані over-the-counter. Це коли людина може придбати це без рецепту.

«За 34 роки ми видали на ринок чотири оригінальних препарати»

— Яка наукова діяльність триває зараз на заводі? Те, що можна сказати.

— Ні-ні, я можу все сказати взагалі і не взагалі. Ми маємо в портфелі чотири оригінальних препарати. Щоб ви розуміли, на сьогодні в світі в рік відбувається реєстрація від 10 до 12 нових оригінальних препаратів. У всьому світі.

За 34 роки не завдяки, а всупереч тому, що відбувалося, ми видали на ринок чотири оригінальних препарати. На сьогодні середній бюджет розробки і виведення нового препарату складає десь мільярд доларів. В нас ніколи не було таких грошей. Ні чотирьох мільярдів, ні навіть одного. Але ми дуже активно працювали. Сьогодні ми розробляємо п’ятий препарат.

Якщо нам вдасться, якщо все піде — будемо схрещувати пальці — піде так, як ми плануємо, то десь через 2-3 роки з’явиться новий препарат. Це буде препарат проти нейропатичного болю. Нейропатичний біль – це біль, який майже неможливо зупинити.

— Випив таблетку і зуб не болить, так?

— Так. Але ж нейропатичний біль — це найважчий біль. Це біль, який дуже-дуже непростий для людини. І з ним жити неможливо. Це діабетичний біль. Це паліативний біль. Це люмбаго. Це біль, який взагалі непросто зупинити. І ця нова молекула, якщо все станеться, як ми плануємо, буде препаратом від нейропатичного болю. Коли ми починали досліджувати нову молекулу, ми долучили контракторів з Великої Британії, Сполучених Штатів і Франції. І велика кількість матеріалів для досьє була зроблена в цих країнах. І в Україні також: і в Вінниці, і в Одесі, і в Дніпрі, і в Києві. Але навіть це не все.

Тут, на цій дільниці, в нас є лабораторія дизайну молекул, в якій працюють висококласні хіміки, органіки, синтетики. Я сам за фахом хімік, органік, синтетик. Ми збираємось раз на місяць. Ми займаємося дизайном. Дизайном молекул. І це, повинен вам сказати, дуже-дуже-дуже класна справа. Може, це найкраще, що я роблю в своєму житті, і тут, в «ІнтерХімі». Ми фантазуємо, яка повинна бути молекула, щоб вона давала результат. Потім це йде в цю лабораторію. Фізично виникає нова молекула, якої ніколи в світі не було. На цьому не зупиняється процес. Після того молекула переїздить до клінічної лабораторії, де ми працюємо з тваринами. І ми починаємо сканувати цю молекулу і виявляти, які її властивості

Сьогодні ми маємо чотири нових молекули, з яких мені потрібно вибрати одну, яка піде в розробку. Бо розробка — дуже недешева історія. І це майже більш складний процес, ніж вибрати одного керівника державного органу з трьох кандидатів. Бо вибрати одну молекулу з чотирьох кандидатів — дуже непроста історія.

— Вас як мецената нагородили орденом благодійника.

— Чесно кажучи, так. Мене нагороджували. Дякую. Дуже багато нагороджували різними відзнаками. Я вдячний за це.

— Що для вас це значить?

— Мені якось ніяково, коли це відбувається.

— Чому? Бо це не лише ваша нагорода, так?

— По-перше, не лише моя. По-перше, коли ми щось робимо, намагаємося про це не казати. Навіть якщо це якісь діти хворі. І ми навіть в період війни намагаємось допомагати. Ми дуже не хочемо медійності про це. Бо воно повинно бути якось тихо. Це з одного боку. З іншого боку, це якийсь поштовх для інших це робити. І, може, для того потрібно отримувати ці нагороди, щоб хтось ще захотів це зробити. Навіть це буде позитивом. Бо за цей період в нас було багато нагород. І я маю орден Ярослава Мудрого п’ятого ступеня. Я не хочу про це дуже розповідати, але для мене це дуже знаково. Бо сам образ Ярослава Мудрого для мене — це щось дуже велике. І бути трішки дотичним до того — для мене це велика честь. Але ж, знову ж таки, може для того, щоб інші йшли за нами, це і потрібно.

«Люди не діляться на білих і темних»

— Чого вам не вистачає для щастя?

— Спокою. Мені не вистачає часу і спокою для щастя.

— Часу на пожити?

— Часу навіть на попрацювати. Може, я щось не так роблю, але мені взагалі ніколи не вистачає часу. Я все життя працюю дуже багато. Я зі свого кабінету виїжджаю десь о першій-другій годині ночі щодня. Я працюю шість днів на тиждень. Але ж мені взагалі все ж таки не вистачає часу. Як так зробити, щоб його вистачало? Більше помічників? Так, в мене дуже багато помічників. Вони дуже допомагають, старанні, але не вистачає. І по-друге, спокій.

— Спокій, мир?

— Це перше, чого мені не вистачає — миру. Це перше, єдине. Я не хочу казати брудних слів, але ж нехай вони збудуться. Нехай ніхто не знає, що це таке, але нехай воно збудеться. Мені дуже подобається церковне слово «розвіються». Я хочу, щоб на молекули розійшлося те, що нам приносить ці проблеми. Нехай воно розвіється на молекули. Але ж, по-перше, не вистачає спокою. Бо, на жаль, весь мій досвід тут, в бізнесі, каже, що люди не діляться на білих і темних. На словаків і чехів, чи українців і англійців. Люди діляться на тих, хто живе порядно, і невеличку кількість тих, які не бачать для себе такої можливості. І оця невеличка кількість час від часу додає проблем, клопоту. Таке життя, так воно повинно бути.

: FOR POST — Wed, 10 Jun 2026 17:39:59 +0000

Ринок — це дзеркало міста. Коли ви бачите порядок, то і в місті також.

Про стратегію розвитку Одеси, одеський міф, блогерство розповідає гість інтерв’ю — одеський блогер Олександр Гудзовський (Сан Санич).

Куди ти лізеш, Саничу?

– Коли ви стали блогером?

– Мені було 45 років, коли я вирішив почати свою блогерську кар’єру. Це поважний вік, і багато людей мені казали: «Саничу, нащо ти це робиш, ти поважна людина, підприємець, куди ти лізеш, там же молодняк». Потім ці ж люди мені казали: «Такі класні репортажі, нам так подобається».

– Які страхи були на початку?

– Страхів не було. Бо я багато років публічно виступав на аудиторію до пів тисячі людей. Вперше, коли я став на людях перед камерою, я думав: «Вони на мене дивляться, зараз вони пройдуть»… Ми могли пів години чекати, поки зробимо перший кадр. Зараз, навпаки, я кайфую від цього. Навіть коли багато людей, штовхають мене, проходять повз — це класно. Це атмосфера, і це дуже подобається глядачам.

В Одесі ми не ходимо на базар, а робимо базар

– Чому захотіли стати блогером?

– Метою було нести користь людям. Багато є в інтернеті такого, що соромно дивитись. Я розумію, що мене бачать мої батьки і мої діти. У мене сімейний, екологічний контент. Мої випуски на ютубі тривають до двох годин. І вони виходять за графіком багато років, нас дивляться як серіал. Продавчині з ринків — це улюблені герої моїх глядачів. Вони дивляться, як ті змінюються: їхні зачіски та асортимент товарів.

В Одесі ми не ходимо на базар для того, щоб купувати, ми в Одесі ходимо робити базар. А робити базар — це поспілкуватись насамперед. Ми дізнаємося, як справи, як діти, хто народився, хто одружився. І так, паралельно, щось купуємо. Найголовніше: коли у тебе є свої продавці, вони знають, що тобі треба. Ти підходиш, а вони вже відклали те, що ти любиш. За це я полюбляю «Новий базар». На кожному ринку свій настрій: на «Привозі» — свій, на ринку «Черемушки» — свій.

Я пішов на курси блогерів і купив техніки на декілька тисяч доларів

– З якими труднощами ви зіткнулись, коли почали вести блог?

– По-перше, це були технічні труднощі. Коли я починав, я дивився багато корисної інформації на ютубі, але ж там ніхто до кінця не розповідає правди. Тому я пішов на курси, я витратив багато грошей, навчився від «а» до «я», дізнався усе. Я починав з однієї сотні підписників на ютубі, за місяць у мене вже була тисяча.

Головна помилка блогерів-початківців — це купити усе обладнання, яке є. А потім воно виявляється зовсім не потрібним. Обладнання має бути мінімум, але воно має бути якісним. Я розумів, що зніматиму на телефон. Мобільна зйомка — найкраще рішення для блогу. Бо треба бути постійно на зв’язку. Я одразу взяв собі телефон останньої моделі і періодично оновлюю до найтоповішої версії. Ще треба якісний звук, ручний стабілізатор та світло. На початку вклав близько 130 тисяч гривень. За вісім років витратив набагато більше коштів.

– Люди часто бояться ринків. Кажуть: там брудно, там обважують, там неякісно. Що скажете на це?

– Погляньте на прилавки «Нового базару»: яка полуниця, яка черешня. Все брудне? Я так не думаю. В цьому і цінність мого блогу. Його тематика — літопис сучасного життя. Я в режимі реального часу показую наші ринки.

Одеський міф: безпека, історія, відпочинок

– Романтизація кримінального світу, багатонаціональність та толерантність, південний гумор та гостинність, архітектурний шик — це все складові одеського міфу. Як ми маємо переосмислити одеський міф?

– Я вважаю, що Одеса — найбезпечніше місто, бо у нас дуже спокійно. Ми можемо вільно гуляти, залишити авто на парковці, ходити ринком. На базарі кишенькових злодіїв немає. Порядок на кожному одеському ринку і на вулицях міста. Мішка Япончик — це романтика, міф, який має бути. Стосовно відпочинку. В Одесі найкращий відпочинок і взимку, і влітку. Приїжджайте, друзі, ми на всіх чекаємо. У нас завжди багато смаколиків. У нас найсмачніші ресторани. Дівчата у нас найкрасивіші завжди були і будуть. А це не міф, а реальність.

Стратегія розвитку Одеси

– Стратегія розвитку Одеси, на вашу думку, з чого має починатись?

– Я бачу Одесу як найтоповіше туристичне місто. У нас багато класної архітектури. Інколи виходиш в центр і задивляєшся на будівлю, якій двісті п’ятдесят років. У нас гарне узбережжя: в нас багато пляжів, створених природою. Та ж Лузанівка. Візьміть наш Куяльник — це перлина, яка є тільки на Одещині. В нас дуже потужна економіка.

– Як одеські ринки вплітаються в стратегію розвитку Одеси?

– Коли я приїжджаю в інше місто, я йду на місцевий ринок. Ринок — це дзеркало міста. Якщо на ринку брудно, ходять безхатьки або злодії, то ми розуміємо, що і місто теж таке. А коли ви бачите порядок, то і в місті також.

Успіх залежить від кілограмів? Про схуднення, гроші, медійність

– Олександре, ви схудли на сорок кілограмів. Чи пов’язуєте розвиток блогу зі схудненням?

– Схуднення допомагає моїй медійності. Я щодня виходжу в ефір, мене бачать люди. Я не тільки схуд на сорок кілограмів, я не вживаю алкоголю, я не палю. І я всіх закликаю це робити. Бо коли ви здорова людина, то з вами приємно спілкуватися і на вас приємно дивитись.

– Коли ви схудли, ваш цінник на послуги зріс? На скільки?

– В Одесі є такий класний вислів: «Щастя і гроші полюбляють тишу». І давайте кожен буде сам вести свою бухгалтерію. Коли кожен рахуватиме свої гроші, тоді всі будуть жити довго і щасливо. Стосовно реклами у мене: я допомагаю просувати український бізнес. Є декілька «але»: я не рекламую алкоголь, тютюн і казино. Це табу. Прошу з цим до мене не звертатись.

Хто допомагає вести блог?

– Розкажіть про своє найближче родинне коло — хто ці люди?

– Мої найближчі люди — це дружина і донька. Ми завжди разом. Дружина дуже допомагає в зйомках, ідеях. Вона моя муза. Якось я прийшов і сказав, що я втомився займатися бізнесом і хочу себе спробувати в блогерстві. Вона сказала, що вірить в мене. Вона мене підтримала з першого мого кроку і підтримує досі. І зараз є поміч від нашої 9-річної доньки. Вона також бере участь в зйомках, генерує ідеї. Мені цікава думка наймолодшого покоління.

– То ви та зірка, якій допомагають світитись?

– Звичайно. Без цього ніяк.

Я багато роблю для армії непублічно

– Ви активно підтримуєте українську армію. Яка ваша мотивація?

– Наша спільна мотивація — це перемога. Інакше бути не може. Ми багато чого не афішуємо. Є моменти, які поза кадром. Я багато займаюсь реабілітацією військових. Всі, хто мене дивляться, знають про це.

: FOR POST — Mon, 01 Jun 2026 13:18:30 +0000

Конгрес національного рівня UBC від медіагрупи DMNTR подорожує новими регіонами, вперше — Одеса!

10 липня в Одесі зберуться девелопери, інвестори, архітектори, урбаністи, представники держави та міжнародної спільноти з усієї України — Odesa Investment Congress від Медіагрупи DMNTR & SPATIUM Group.

https://www.ubc-ua.info/oic

Odesa Investment Congress 2026:
Подія національного масштабу про інвестиційний потенціал України та нову стратегію розвитку територій.

У фокусі конгресу:

— Куди підуть інвестиції 2027–2030 і які активи дадуть найбільшу дохідність?
— Як девелоперам заходити в нові регіони: майданчики, ризики, окупність?
— Як зберегти спадщину ЮНЕСКО та водночас розвивати сучасний девелопмент?
— Чому безбар’єрність стає не трендом, а базовою філософією сучасного середовища?
— Apart-hotels, ревізія промзон та новий архітектурний код — нові формати під запит інвестора
— Хто формує Україну 2.0 і вкладає в неї капітал?
— Як медицина, wellness та рекреаційна архітектура формують нову економіку українських міст?

У програмі:
4 тематичні зали
Панельні дискусії
Прес-конференція
Презентація інвестиційних проєктів SPATIUM
Гала-вечір & Fashion Show
Спеціальна премія імені Василя Кандинського

Спеціальна програма для гостей 9 та 11 липня: відвідування об’єктів вартих вашої уваги, що будуються, презентації та вечеря.

На сцені та в залі — лідери девелоперського ринку та інвестори з усієї країни: SPATIUM, Zezman, Гефест, Kreator-Bud, KADORR, SAGA, РІЕЛ, Акварелі, Два академіка, Stolitsa Group, Sigma+, Vlasne Misto та інші компанії, що сьогодні вкладають у розвиток українських територій.

SPATIUM hotel | Одеса
08:00 – 21:00
Девелопери · Інвестори · Архітектори · Влада · Бізнес · Банки · Дизайнери · Брокери

Один день — щоб побачити, як трансформується Україна, куди рухаються інвестиції та які території по всій Україні стануть точками зростання найближчих років.

Дата: 10 липня 2026 року
Локація: SPATIUM hotel, Одеса

Долучитись як VIP-гість, спікер або партнер: тел.: 044 461 91 28

Детальніше про конгрес: ubc-ua.info/oic

Організатори: Медіагрупа DMNTR
Генеральний партнер: SPATIUM Group
тел.: 044 461 91 28

: FOR POST — Wed, 27 May 2026 06:39:31 +0000

Учитель року – 2026: ексклюзивне інтерв’ю з переможцем, одеситом Іллею Лучінським

«Жоден штучний інтелект не замінить щиру усмішку та живий звʼязок між учителем і дитиною»

Вчитель з Одеси Ілля Лучінський став переможцем Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2026». Про дитинство в невеликому індустріальному місті, вплив дідуся на формування національної свідомості, перший досвід у професії, закарпатську «Срібну землю» та виклики епохи штучного інтелекту й швидкого контенту — у нашому ексклюзивному інтерв’ю.

Про себе, дитинство, родину та мрії

Я народився в невеликому індустріальному місті Покров на Дніпропетровщині. Дитинство було сповнене безмежної материнської тобто любові. І мама, і бабуся свого часу займалися педагогічною діяльністю, тому повага до освіти й учительської праці була важливою частиною родинної атмосфери.

Особливе місце у моєму житті займав дідусь, який народився і зростав в Одесі. У різні періоди він був причетний до журналістики, громадської діяльності та збереження історичної памʼяті. Його участь у процесах відновлення української незалежності, висвітленні теми Голодомору-геноциду, а також робота відеооператором під час археологічних розкопок Бориса Мозолевського справляли на мене велике враження. Саме він значною мірою формував національну свідомість нашої родини та прищепив мені любов до історії й книги. У нього була велика бібліотека історичної та художньої літератури, до якої він постійно мене заохочував. Пригадую, як з сестрою робили вітальну листівку до дідусевого дня народження, де були такі рядки: “Наче дуб могутній в нашій Ви родині”. Ці слова дуже точно передавали його роль у нашій родині.

У дитинстві я багато часу проводив у Криму, де мешкали наші родичі та друзі сімʼї. Саме тоді в мене зʼявилася мрія повʼязати своє майбутнє з Ялтою та реалізувати себе у сфері історії чи мовознавства. Російська агресія перекреслила ці плани. Події 2014 року дали мені, шістнадцятирічному, чітке усвідомлення того, що війна вже розпочалась, тому повномасштабне вторгнення у 2022 році не стало для мене цілковитою несподіванкою.

Шлях у професію та вибір викладання

Спочатку я не планував повʼязувати своє життя із учительською професією. Навчаючись в Університеті Ушинського, радше бачив себе в науковій сфері, тим більше що відчував підтримку викладачів, зокрема професорки Юлії Добролюбської.

Під час педагогічної практики в Одеському ліцеї №121, під наставництвом Галини Потапової, я вперше по-справжньому відчув, що мені подобається працювати з учнями. Пані Галина надзвичайно відповідально поставилася до ролі наставниці й дала мені неоціненний практичний досвід того, яким має бути справжній урок. Я щиро вдячний їй за це.

Уже вступивши до магістратури, я вирішив поєднати навчання з викладанням. Саме тоді звернувся до Департаменту освіти і науки Одеської міської ради, де мене скерували до Одеського ліцеї №62. Так розпочався мій перший рік у професії.

Шкільні роки та ідеали вчителів

На різних етапах шкільного життя я був різним учнем – і це цілком природно. Найбільше любив уроки історії, української та зарубіжної літератури, української мови, а також фізичної культури, адже дуже захоплювався волейболом.

Моя перша вчителька, Лідія Головко, випромінювала надзвичайну любов і турботу про дітей. Її постава, голос, культура спілкування та завжди охайний зовнішній вигляд сформували моє перше уявлення про ідеал учителя.

У середній і старшій школі цей образ доповнили учительки української мови та літератури Марина Прус, Світлана Главацька та Ірина Чорнокуренко, учителька зарубіжної літератури Ольга Яремчук, а також учителька історії Віра Литвинова. Особливе враження на мене справила Марина Прус, яка відійшла у засвіт, коли я ще навчався. Її постать і сьогодні залишається для мене важливою.

Сучасні школярі vs минуле покоління

Я навчався у школі в період 2003–2014 років. Як і сучасні школярі, ми не боялися висловлювати власні міркування. Водночас нам прищеплювали розуміння цінності дисципліни, самоорганізації та прагнення до нових знань. Ці якості не раз ставали мені у пригоді.

Водночас сучасним учням часто складніше тривалий час концентрувати увагу, адже вони живуть у середовищі швидкого контенту та постійних змін. Крім того, на їхнє дитинство суттєво вплинули пандемія, війна та психологічна нестабільність останніх років.

Мабуть, сучасному учневі я б додав більше внутрішньої впевненості, відповідальності, стресостійкості та віри у власні сили. А ще – уміння цінувати живе спілкування, дружбу й час без гаджетів.

Досвід участі у конкурсі «Учитель року»

У Всеукраїнському конкурсі “Учитель року” я брав участь вдруге. Уперше це було у 2025 році в номінації “Історія”. Тоді я дуже прагнув перемоги й доклав чимало зусиль, однак посів друге місце на обласному етапі. Хоча той результат спершу залишив певне відчуття розчарування, я нагадував собі: “Що сталося – не виправити. Турбуйся про майбутнє!”.

Складнощі на шляху до перемоги та група підтримки

Умови конкурсу були доволі зрозумілими, однак мені дещо бракувало більшої відкритості випробувань – можливості ширше комунікувати з членами журі. На мою думку, це дозволило б учасникам повніше розкрити себе не лише як педагогів, а і як особистостей.

У фіналі конкурсу, який відбувався в Ужгороді, мене певною мірою виснажувала різка зміна погоди. Попри те що Закарпаття надзвичайно прекрасний край, який недарма називають “Срібною землею”, адаптуватися на нових умов було непросто.

Водночас, потрапити до дванадцятки фіналістів Всеукраїнського конкурсу – це вже певною мірою перемога. І так, я справді розраховував на перемогу.

Упродовж конкурсу мене постійно підтримували колеги – директорка Олена Паланчук, учителька біології Любов Сурмач та учителька англійської мови Феодора Борозьонова, а також мої учні – мій рідний 10-Б клас. Доземний уклін їм за цю підтримку.

Штучний інтелект в освіті: можливості чи загроза?

На це питання складно дати однозначну відповідь, адже зазирнути в майбутнє не вдавалося нікому. Водночас уже сьогодні ми можемо спостерігати, як стрімкий розвиток технологій і ШІ впливає на освіту. У різних країнах світу держави навіть ухвалюють рішення щодо обмеження використання смартфонів у школах, а освітні системи водночас шукають способи навчити учнів правильно користуватися цифровими технологіями та штучним інтелектом.

На мою думку, ШІ може стати як великою можливістю, так і серйозним викликом. Він здатний допомагати в навчанні, відкривати доступ до знань і розвивати індивідуальний підхід. Проте існує ризик втрати навичок критичного мислення, живого спілкування та самостійного пошуку інформації.

В умовах Війни за Незалежність України особливо важливо формувати в учнів медіаграмотність і критичне мислення, адже сучасні технології та ШІ використовуються для поширення дезінформації, маніпуляцій і пропаганди.

Саме тому ключовою залишається роль учителя: не лише навчати користуватися технологіями, а й формувати відповідальність, уміння мислити та залишатися людиною в цифровому світі.

Книжкові уподобання та улюблена література

Сам процес читання для мене – це вже насолода. Книга дає можливість подорожувати в часі й просторі, переосмислювати власний досвід.

Моєю улюбленою письменницею є Оксана Забужко. Можна сказати, що я належу до когорти “забужківців”. Особливо близько мені є її думка про те, що не ми читаємо книжку, а книжка читає нас. Для мене це про здатність тексту ставати своєрідним дзеркалом, яке відкриває наші приховані приховані емоції, цінності та життєвий досвід, ставить складні запитання й змушує переосмислювати власні переконання.

Найчастіше читаю книжки з історії та літературознавства. Також цінними для мене є матеріали журналу “Локальна історія” та інтервʼю публічних інтелектуалів. Особливо тішуся, коли учні цікавляться книжками з моєї бібліотеки.

Якості, необхідні для перемоги в конкурсі

Переконаний, що для перемоги в конкурсі вчитель насамперед має бути собою та робити те, що справді добре вміє. В умовах сучасного інформаційного простору, де постійно зʼявляються нові методики й підходи, особливо важливими залишаються системність, щирість і те, що педагог реально може якісно втілювати у своїй щоденній роботі.

Важливими є щирість, впевненість у власних силах, відповідальність і стресостійкість.

Поради майбутнім колегам

Повторюся: будьте собою, адже саме цим ви й прекрасні. Мені пригадуються адаптовані слова Данте: “Ідіть своєю дорогою і не зважайте, що про вас скажуть інші”. Прагніть більшого, працюйте над собою, дбайте про свої знання й не бійтеся визнавати межі свого незнання.

Візія освіти майбутнього

Освіта майбутнього, безперечно, буде технологічною, однак у ній точно залишиться вчитель, бо жоден штучний інтелект не здатен замінити щиру усмішку, підтримку та живий звʼязок між учителем і дитиною. Урешті-решт, освіта це не лише про знання, а й про людину, яка допомагає ці знання осмислити.

Стратегія розвитку науки та територій

Інвестиції в освіту й науку сьогодні – це інвестиції в сильну Україну. В умовах війни та майбутньої відбудови України особливого значення набувають інновації, технології, медицина, енергетика, безпекові дослідження. Водночас не менш важливими залишаються гуманітарні науки, які формують історичну памʼять, національну свідомість і критичне мислення.

Сьогодні також важливо формувати в учнів громадянські компетентності через проєктну діяльність. Громади мають бути в цьому зацікавлені, адже саме через практичну взаємодію з місцевим середовищем учні вчаться відповідальності, ініціативності та розумінню власної ролі в розвитку держави. Саме тому громада має створювати простір для молодіжних ініціатив і підтримувати прагнення молоді брати активну участь у суспільному житті.

Автор: Ольга Костюкович

: FOR POST — Fri, 15 May 2026 19:06:29 +0000

Інтерв’ю з Олександром Михайловичем Селезньовим, CEO Spatium Group: про репутацію дбають лише брехуни .

Як перетворити місто на магніт для інвестицій навіть у часи турбулентності? Чому кооперація девелоперів важливіша за конкуренцію та чим здивує Одеса вже цього липня?

У інформаційному проекті FORPOST — засновниця проєкту Анна Кравцова та Олександр Селезньов, CEO Spatium Group. Говоримо про радикальну чесність у бізнесі, новий портрет інвестора 2026 року та підготовку до наймаштабнішої події сезону — Інвестиційного конгресу в Одесі.

Олександр: Це буде 10 липня. Захід традиційний для Києва, наймасштабніша інвестиційна подія. Ми брали участь в цій події. Останнього разу ми презентували нашу спрацьованість по стратегії розвитку Одеси як інвестиційної стратегії. Це найбільш актуальна тема для нас. Як виявилося для більшості громад нашої країни, наш приклад дуже зацікавив їх: як розробляти таку інвестиційну стратегію, що є дієвою не тільки формально, науково або риторично, але є суттєвою, сприяє інвестиціям та таке інше.

Тому, після того як наші партнери вивчили це питання та отримали відгуки від зацікавлених громад інших міст країни, ми домовилися провести такий брейншторм або робочу нараду, щоб запросити тих, хто відповідає навіть у Кабміні за це питання, та фахівців — наприклад, архітекторів міста та провідних девелоперів — на таку нараду по розробці інвестиційних стратегій для кожного міста. Це буде відбуватись в Одесі 10 липня. Я запрошую усіх брати участь. Ми будемо інформувати про все корисне, що буде відбуватись.

Анна: Трошки повернемося у часі назад до КВЦ «Парковий» наприкінці березня. Відбувся Інвестиційно-будівельний конгрес. Саме ви були ініціатором цієї дискусії щодо стратегії розвитку території Одеси тоді. Як ви вважаєте, чого не вистачило саме у вашій дискусійній панелі? Чому вона викликала такий ажіотаж і навіть декілька бурхливих реакцій у залі?

Олександр: Перш за все, не вистачило часу та обізнаності. Не вистачило інформування про основні проблеми та способи їх вирішення. Тому що ця тема достатньо складна, як будь-який інший розвиток. Це системне та структурно-системне дослідження має бути проведено. Та має бути воля на реалізацію, на опрацювання, організацію всього комплексу робіт для впровадження такої стратегії. А брати в ній участь може будь-яка людина.

Усі ми маємо первинне уявлення про розвиток. Але є спеціальні інструменти розвитку, є напрацювання, досвід поколінь у таких складних системах. Тому кожен, хто долучається до такої інформації, «вихоплює», вирізає із загального кола інформації: як його описувати, як його структурувати, якою повинна бути умова цієї роботи? Все має бути узгоджено між собою — за умови цієї відповідності продукт буде отриманий.

Ми маємо робочу групу не в голові, а в нашій напрацьованості вже. Частина цієї групи брала участь в інвестиційному конгресі наприкінці березня в Києві. Вже в травні ми будемо проводити стратегічно-аналітичну сесію у вигляді гри, яка допоможе нам просунутися далі, зробити наступні кроки в формуванні і об’єкта, і наших інструментів розбудови цієї інвестиційної стратегії, та залучати тих, хто має відповідний ресурс. Тому, якщо робити кроки в тому, щоб залучати тих, кому це цікаво — їхню волю, їхні прагнення та знання, залучати необхідну комунікацію, розповсюджувати результати цієї роботи — це все допомагає бути більш результативними. Сподіваємось, що ми зможемо залучити майже всіх, хто цікавиться цим результатом. З великою повагою ставимося до розробок, які ми маємо, до всіх стратегій, що розробляються агенціями, департаментами та таке інше. Але ми маємо власну позицію девелопера. Ми цим займаємося майже все життя — розвитком територій. Тому, з моєї точки зору, девелопери — це такі спеціально підготовлені люди до розвитку нашого міста, тож ми це використовуємо.

Анна: Мене шокувало трошки і дуже здивувало, що зазвичай, коли люди організовують заходи, вони все ж таки конкурентні іншим забудовникам. Тут інший підхід. Чому ви запрошуєте забудовників до цього заходу? Чи не хотіли ви монополізувати цей захід як Spatium Group?

Олександр: Дивіться, ми не прагнемо використовувати це як рекламу, як маркетинговий захід. Більшість конгресів зараз в нашій країні використовуються як спосіб просування власного продукту чи власної компанії.

З моєї точки зору, проблема, яку ми повинні вирішувати, значно складніша. І тільки кооперація усіх позицій, які зацікавлені в її вирішенні, може бути успішною. Тому — ні. Останні 25 років я працюю з парадигмою кооперації, а не конкуренції. Ми спільно виробляємо новий стиль життя, ми спільно досліджуємо тренди, тенденції та вчимося один у одного.

Я залюбки розповідаю, чому я вчуся у Artville, у Gefest, у “Стікон”. А “Стікон” наразі для мене провідна компанія — і коли я починав, і зараз. Я можу перелічити майже всіх, хто працює разом з нами у цьому девелопменті. У кожного є чому повчитися. Тому ні, це не конкурентно, це коопераційна задача. Коопераційна далеко за межі нашого міста — це національна задача. Ми намагаємося зробити свою частку цієї праці. Я навіть мрію, щоб завдяки цій роботі виробити позицію, до якої може залучатись будь-який фахівець або ініціатор цього напрямку роботи — стратегії розвитку з будь-якої галузі.

Анна: Дякую за позицію. А щодо співпраці з медіагрупою DMNTR? У Києві це було шість тисяч учасників, 50 панелей. Чи є амбітна мета у Одеського конгресу? Чи все ж таки це буде кулуарна історія?

Олександр: Я прихильник більш «бутікової» концепції, більш заглиблюватися в цю проблематику. Шість тисяч учасників — це більше про маркетингову концепцію. Нашою метою не є просувати чи продавати. Наша мета — це збирати тих, хто витрачає власний ресурс, інтелектуальний або вольовий, для вирішення цієї задачі. Ми прагнемо перетворити це в аналітично-стратегічну сесію та такий собі арт фестиваль — фестиваль нашої південно української їжі, нашого вина, наших ласощів, наших вражень. Тому що це буде літо, це буде Одеса. Одеса влітку в Аркадії, на алеї — тут є чим пишатись. Це мікромодель усього нашого міста з його враженнями, з його бурхливим ростом, чого я йому і надалі бажаю. Ми маємо поширювати цю енергетику, цей вайб радості, захоплення. Це повинно супроводжувати будь-яку інтелектуальну роботу, тому такий новий формат ми запропонували. Я вдячний Поробському, що ця ідея надихає його, тому ми випробуємо такий новий формат.

Анна: Щодо однієї з провідних локацій Конгресу — Spatium Hotel. Чи є хвилювання перед прийомом гостей, перед організацією заходу?

Олександр: Хвилювання? Останні чотири роки навчили нас, що можна хвилюватися з інших причин, тому — ні. Це радість приймати гостей, це клопоти, але це приємні клопоти. Тому дякую, але ми щиро запрошуємо усіх до нас в гості та будемо раді бачити.

Анна: Щодо муніципалітету, міністерств, державної влади — чи будуть представники, чи ви їх запрошуєте?

Олександр: Запрошуємо. Це буде і міністерство, і агенції, і всі, хто залучені сьогодні до такої тематики. Всі будуть слідкувати за анонсом.

Анна: Ваша думка: звісно, ви запрошуєте до інвестицій в Одесу сьогодні постійно, ваша компанія. Але, як ви вважаєте, все ж таки інвестиція в Одесу — це ризик чи можливість, яку неможливо проґавити?

Олександр: Ризик чи можливість? Ризик і можливість не проґавити. Це як все в нашому житті — немає світла без тіні. Але в інвестуванні ми знаємо: чим більші ризики, тим більша є можливість отримати винагороду. Тому талант інвестора — це побачити, коли ризики переоцінені, а вигоди, відповідно, недооцінені. Моя думка, що ризик інвестування в Одесу перебільшений. Ми інвестуємо у весь період війни та отримали достатньо гарні результати цих інвестувань, тому наш приклад доказує, що це гарна ідея.

Анна: Є така категорія людей, у яких є 40–50 тисяч умовних одиниць, але вони вкладають у брендові сумки…

Олександр: Я вже давно не бачив людей, які вкладають такі гроші у брендові сумки.

Анна: Як змінився портрет інвестора, на вашу думку, у 2026-му?

Олександр: Я думаю, що це тема для більш глибокої розмови, тому що інвестор змінився. Якщо раніше це були інвестиції з бізнесу, який будувався роками та десятиріччями, то зараз, так би мовити, це новий бізнес, який збудований у період останніх 3–4 років. Це накладає на такий бізнес деякі спеціальні умови, тому що не всі ці бізнеси можуть масштабуватись. Наприклад Буковель, який зв’язує десятки мільярдів доларів, інвестованих в буковельські готелі, санаторії — це досить гарний приклад, куди гроші інвестують. Війна зруйнувала величезну кількість бізнесів, тому циркулювання грошей в економічній системі зовсім інше, ніж це було раніше, і це змінює портрет інвестора.

Анна: І наостанок в мене буде такий невеличкий бліц, треба обрати або-або. Ідея чи гроші?

Олександр: Ідея. Але гроші це також ідея, гроші —це семіотична система, тому гроші теж є однією з ідей, якщо бути точнішим.

Анна: Продукт чи маркетинг?

Олександр: Продукт. Але типовий продукт зараз про враження — це продукт.

Анна: Логіка чи враження?

Олександр: Оце дуже складне. Можна і логіку, і враження?

Анна: Стабільність чи ризик?

Олександр: Стабільність. Але стабільність і ризик також.

Анна: Процес чи результат? Від чого ви кайфуєте?

Олександр: Процес, звичайний процес. Але процес має нести в собі бачення результату, без цього це безсенсовий процес. Ціль, мета для процесу вкрай важлива.

Анна: Особистий бренд чи анонімний бізнес?

Олександр: Анонімний бізнес. Наприклад, хто є акціонером Uber? Ніхто їх не знає, а бізнес гарний. Тому бізнес важливіше за акціонера, за власника.

Анна: І наостанок: бездоганна репутація чи радикальна чесність?

Олександр: Радикальна чесність. Про репутацію російською звучить так: «о репутации только лжецы заботятся».

Анна: Дякую, що завітали до нашої студії. Я думаю, що наостанок ми запросимо усіх знов на Конгрес. Ваше слово.

Олександр: Так, дякую, та буду радий бачити всіх на нашому фестивалі, конгресі, аналітичній сесії. В будь-якому випадку ми будемо все публікувати з вашою допомогою.

Анна: Дякую! Всю корисну інформацію ви зможете знайти і на «Першому міському», і на мультимедійній платформі FORPOST. Нагадаю нашим глядачам, що у нас в гостях був Олександр Михайлович Селезньов, це CEO Spatium Group. До зустрічі наступного тижня.

: FOR POST — Mon, 11 May 2026 12:25:14 +0000

Людський капітал як фундамент стратегії: інтерв’ю з Сергієм Сізоненком

Як перетворити Одещину на технологічний хаб, чому український бізнес не використовує мільйони євро європейських грантів та як зробити молодь реальним суб’єктом прийняття рішень? Про стратегію розвитку територій, інвестиції у “довгу” та візію Одеси майбутнього говоримо у новому випуску проєкту «FORPOST» з депутатом Одеської районної ради Сергієм Сізоненком.

Трошки введу вас у курс справи щодо нашого проєкту. Наша мультимедійна платформа займається дослідженням стратегії розвитку територій — зокрема Одеси та області, але у планах, звісно, й інші регіони України. Ми запрошуємо стейкхолдерів, лідерів думок та політиків, аби обговорити стратегічні питання. Сьогоднішня програма присвячена стратегії розвитку та молоді, адже ви опікуєтесь цими питаннями й добре розумієте потреби нового покоління.

Багато гостей цієї студії пріоритетами стратегії називали логістику, порти, інфраструктуру або забудову. А що є пріоритетом для вас у розвитку Одещини?

Сергій Сізоненко: Знаєте, для мене пріоритетом є розвиток людського капіталу. Поясню чому: все, про що ви згадали — логістика, будівництво, будь-яка інша галузь — ґрунтується саме на людях. Від того, як ми розвиваємо цей капітал, залежить життєздатність будь-якої громади.

Анна Кравцова: А де, на вашу думку, зараз зосереджені великі кошти? Чи зацікавлений інвестор у стратегії розвитку Одеси? Бо інколи здається, що ми програємо, наприклад, Буковельському кластеру.

Сергій Сізоненко: Грошей насправді багато. Паралельно з основною роботою я працюю в рамковій програмі ЄС «Горизонт Європа». У нас є національний контактний пункт (НКП) в Одесі, при Інституті ринку і економіко-екологічних досліджень НАН України. Його очолює відомий вчений, професор Олег Рубель. Ми допомагаємо інноваційному бізнесу отримувати фінансування: вчимо заповнювати заявки, шукати потрібні напрямки.

Проблема в тому, що українці не вибирають навіть 10% того, що потенційно могли б отримати. Причини різні — від технічних помилок до ментальності. Багато підприємців не хочуть чекати на “довгі гроші”. Ми звикли до швидких грантів від USAID чи NDI, де кошти приходять за два місяці. У «Горизонті Європа» мова йде про мільйони євро, але шлях до них довший: рік на подачу, пів року на оцінку, необхідність пітчингу в Європі, вільне володіння англійською та щорічна звітність. Ми намагаємось розвивати цю культуру “гри в довгу”.

Анна Кравцова: Які кроки ви впроваджуєте, щоб подолати ці обмеження?

Сергій Сізоненко: Перш за все — інформування. Треба пояснювати людям, що цей шлях не такий важкий, як здається. Час плине швидко: вже третій рік повномасштабної війни, дванадцятий рік війни загалом. Рік на заявку пролітає непомітно.

Ми збираємо бізнес, науковців та громадськість, бо в більшості проєктів важливо заходити консорціумами. Євросоюз хоче, щоб ми навчилися співпрацювати з європейськими колегами. Оскільки ми інтегруємося в ЄС, нам потрібно вже зараз говорити з ними однією мовою та мати спільних партнерів. Це значно підвищує шанси на успіх.

Анна Кравцова: Чим, на вашу думку, вимірюється успішний інвестиційний проєкт?

Сергій Сізоненко: Не лише фінансовою складовою. Якщо міряти все тільки грошима — це шлях у нікуди. Важливішими є створення стійких умов та припинення відтоку кадрів. Європейські партнери хочуть розуміти “правила гри”. У нас, на жаль, часто все прив’язано до конкретної посади чи виборчих циклів. А інвестор хоче бачити прозорі правила, що відповідають цивілізованим стандартам. Також велику вагу мають екологічні наслідки. Територія має залишатися придатною для життя наших нащадків і через 30 років.

Анна Кравцова: В Одесі розпочинається курортний сезон. Для молоді відкривається багато вакансій у сфері послуг. Але що ми можемо запропонувати інтелектуальній молоді, окрім сервісу?

Сергій Сізоненко: Ми не можемо забороняти молоді виїжджати. Важливо, щоб вони дивилися світ. 2022 рік довів багатьом, що “добре там, де нас нема” — це не завжди правда.

Окрім сфери послуг, Одеса має величезний потенціал у логістиці, аграрному секторі та як технологічний хаб. У нас багато університетів, хоча якість менеджменту в них часто залишає бажати кращого. Подивіться на Львівську політехніку — там створюють лабораторії з штучним інтелектом та лазерами. Або на УКУ. Хто заважає нашим одеським вишам вести прозору комунікацію з успішними випускниками-меценатами за кордоном? Це шлях, яким треба йти.

Анна Кравцова: Ви згадали, що не можна забороняти виїзд. Але що б ви сказали 20-річному хлопцю, який їде навчатися до Польщі чи Німеччини? Як зробити так, щоб ці люди поверталися й приносили користь нашим територіям?

Сергій Сізоненко: Це питання демографічної кризи. У нас на трьох померлих — один народжений, це шлях у прірву. Вихід один — створення умов. Ми маємо думати не про те, як не випустити, а про те, як зробити, щоб вони хотіли повернутися.

В Україну будуть вкладатися сотні мільярдів доларів. Нам треба вистояти “на одну хвилину довше”, ніж РФ. Ми станемо форпостом західної цивілізації. Коли люди побачать тут справжню демократію та можливості, а не єдиний шлях — піти в армію й повернутися без ніг (як це відбувається в агресора), вони виберуть Україну. Наше завдання — формувати спільне бачення країни, де комфортно жити.

Анна Кравцова: Якою ви бачите Одесу через 5–10 років?

Сергій Сізоненко: Туристично-технологічним хабом. У нас неймовірно креативні люди, злиття 129 національностей. Потенціал нашої діаспори в Нью-Йорку, Тель-Авіві чи Берліні — колосальний. Одеса ніколи не виходить з людини. Вони приїжджають сюди через 30 років і плачуть від любові до міста. Нам просто треба дати їм гарантії, що їхні інвестиції будуть захищені.

Анна Кравцова: Якби ми уявили одну масштабну інвестицію в Одесу, що б це було?

Сергій Сізоненко: Однозначно — інвестиція в узбережжя. Але не хаотична забудова, де хтось зміг “домовитися”, а єдина стратегія. Подивіться на Батумі. Потенціал Одеси більший, але там є план, і все виглядає гарно. Узбережжя — це не лише Аркадія чи Ланжерон, воно набагато довше. Нам потрібна стратегія розвитку всієї прибережної зони.

Анна Кравцова: Коли молодь нарешті стане суб’єктом стратегічних рішень, а не просто об’єктом опіки?

Сергій Сізоненко: Тільки тоді, коли їй довірять реальні повноваження. Молодіжні ради не повинні бути органами для фотографій із політиками. Культура, освіта, наука — це ті сфери, де молодь може приймати рішення вже зараз. Коли їхні проєкти будуть реально реалізовуватись, тоді все зміниться.

Анна Кравцова: Який для тебе приклад української молоді, яка може залучити інвестиції?

Сергій Сізоненко: Артем Бородатюк та його команда. Він побудував величезну групу компаній, написав книгу для менеджерів, яка популярніша за професорські видання. Федір Сердюк — людина з «Forbes 30 до 30», який з нуля будує класні бізнеси й не збирається їхати з України. На таких людях усе тримається.

Анна Кравцова: Якщо резюмувати: три кроки для розвитку стратегії за участю молоді?

Сергій Сізоненко:

Дати молоді реальні повноваження у прийнятті рішень.
Стерти хибну дихотомію “або курортное місто, або технологічний хаб”. Можна бути і тим, і тим, як Барселона чи Таллінн.
Не боятися діяти. Головна проблема — страх першого кроку.

І наостанок: не треба завищувати очікування, бо це причина розчарувань. Треба мати візію і просто йти до неї.

: FOR POST — Mon, 11 May 2026 08:49:40 +0000

Обіцяне — виконано: у ЖК «PROSTRANSTVO на 9 Фонтана» розпочалось відновлення скління.

Пам’ятаєте історію про те, як інженерні рішення PROSTRANSTVO витримали удар вибухової хвилі

Тоді конструктивні особливості склопакетів дозволили мінімізувати наслідки: у деяких квартирах було пошкоджено лише зовнішній контур скління. Завдяки використанню ударостійкого багатошарового скла, внутрішній герметичний шар залишився неушкодженим. Це дозволило зберегти цілісність теплового контуру приміщень, забезпечивши мешканцям можливість залишатися у власних оселях навіть до моменту повної заміни вікон.

Сьогодні ми звітуємо: заміну пошкоджених склопакетів повністю розпочато.

Процес відновлення вимагав не просто швидкості, а й точного дотримання технологічних стандартів, які були закладені в проєкт від початку.

Сервісні служби провели детальні заміри кожної пошкодженої конструкції вже наступного дня після інциденту.

Нові склопакети ідентичні за своїми характеристиками — це те саме ударостійке та енергоефективне скло, що гарантує безпеку та тишу.

Як і було задекларовано, всі роботи та матеріали профінансовані компанією PROSTRANSTVO.

Дякуємо Вам за довіру та витримку. Працюємо далі, заради вашого спокою.

: FOR POST — Mon, 13 Apr 2026 18:09:55 +0000

Стратегія розвитку територій та інвестиційний феномен України: інтерв’ю з CEO Spatium Group

Сьогодні ми говоримо про майбутнє українських міст, трансформацію інвестиційних потоків та нову економіку вражень. Олександр Селезньов, CEO компанії «Spatium Group», ділиться баченням того, як у стані тотальної невизначеності створювати надійні проєкти та чому Одеса має стати центром стратегічного планування.

Отже, якщо говорити про стратегію розвитку територій, що для вас є пріоритетом, коли ви думаєте про це?

Пріоритетом для мене є діяльність. Тому що все, що відбувається на планеті, — це чиясь діяльність. Для мене особисто розвиток — це ущільнення та розвиток діяльності. Вона повинна народжуватись, поновлюватись, поширюватись і поглиблюватись. Чим більше діяльності, тим більше в цьому сенсу та користі для всіх нас.

Як ви вважаєте, де наразі зосереджені інвестиційні кошти? Чи є вони взагалі у нас в місті?

Ми бачимо надлишок інвестиційних коштів, наприклад, проінвестованих у Буковельський кластер та загалом у Західну Україну. Там відновлювалося стратегічне поняття санаторіїв, п’ятизіркових готелів із медициною, сервісом та користю. Чек там уже сягнув 10 тисяч доларів за квадратний метр. Це мільярди або, за нашими розрахунками, десятки мільярдів доларів інвестицій.
І це виключно українські гроші. Складно назвати це капіталом, тому що бізнес зараз не інвестує, він виживає, але ті кошти, які залишаються в країні, частково реінвестуються у такі проєкти, як Буковель. Це трансформація регіону, нове життя. Це справжній феномен. Навіть у Європі зараз немає аналогічного інвестиційного кластера. Це наочно показує, що гроші в країні загалом є.

А як ви вважаєте, чому інвестори ставлять у пріоритет Буковельський кластер, а не Одеський?

Інформованість. Це місце, де протягом перших років війни перебувала значна кількість киян, які цінували безпеку цього регіону та тишу. Зараз у тих санаторіях можна забути про війну — там відсутні тривоги.

Тому новий життєвий досвід у безпеці, з новою пропозицією, відновленням сервісу, сенсу та з науковим медичним підходом сформував таку пропозицію. Важко сказати, чи буде весь цей потенціал використаний повністю, адже зараз будуються сотні готелів. Деякі з них сягають 850 номерів в одній будівлі. Це величезні «машини» сервісу та оздоровлення.

Чи буде достатній попит — побачимо. Якщо сценарії життя поглиблюватимуться і приїжджатиме достатньо людей як для оздоровлення, так і для праці, це розвиватиметься. Але існує ризик перенасичення, як це було в Дубаї чи Китаї, де з’являлися міста-привиди. Звісно, хочеться, щоб цей досвід був успішним, але наше особисте завдання — перетягувати таку інвестиційну активність у наше місто.

Як, на вашу думку, вимірюються метрики успішного проєкту?

Успішність проєкту лежить у майбутньому, тому надійність майбутнього — це найважливіша метрика. Це і про дохідність, і про ризик втратити не тільки відсотки, а й всю суму. Надійність — це найголовніше.

Сьогодні схема, де майбутнє схоже на минуле, не працює. Ми живемо в стані тотальної невизначеності. Потрібно проєктувати нові сценарії, досліджувати їх, а це потребує найдефіцитнішого ресурсу — експертизи системного бачення. Наша пропозиція проста: зібрати дослідницький та експертний ресурс, щоб побудувати стратегію розвитку нашого власного міста. Якщо інвестиційні проєкти «лягатимуть» у цю стратегію, їхня надійність буде вищою.

Ми працюємо над розробкою такої відкритої стратегії, яка має втілювати досвід та бачення якомога більшої кількості бізнесменів. Ми живемо у світі нашого знання: якщо змінюється наше знання та воля, змінюється і реальність.

Наприкінці березня відбувся інвестиційно-будівельний конгрес, де ви були ініціатором дискусійної панелі про стратегію розвитку. Розкажіть, як ви збирали «капітанів» цієї стратегії, чому саме ці експерти, і чи був у вас здоровий конфлікт ідей?

Конфлікт ідей та стратегій обов’язково відбувається, і це продуктивно. Наша мета — зробити цей конфлікт ще змістовнішим. На конгресі була представлена лише частина тих, хто працює над проєктом. Не всі мали можливість або бажання виходити на сцену, адже дехто працює в оборонній сфері чи галузях, що потребують конфіденційності

Мета обговорення — залучити учасників до дискусії. Це було успішно, адже наступний конгрес 1 липня відбудеться вже в Одесі. Його темою буде виключно стратегія розвитку Одеси та інших міст країни. Це буде більше схоже на наукову конференцію з попереднім вивченням доповідей.

Інвестори — це категорія людей, які найбільше потребують бачення майбутнього. Я задоволений, що дискусія вийшла за межі панелі. Багато людей згодні, що об’єднання експертів для побудови прогнозів — це найпростіша та найістотніша дія сьогодні. Зараз ця праця має статус методологічного дослідження, що дає змогу інвесторам розраховувати на більшу надійність.

А якщо бути відвертим, навіщо це особисто вам? Це велика ідея чи сенс життя?

З точки зору релігій та філософії, широкий сенс життя — це експертиза тих виборів, які ми робимо щодня. Об’єднати загальну експертизу змін міста, мати вплив на ці зміни та аналізувати свої вчинки — це найбільш корисна діяльність. Це поєднання дослідницької та підприємницької праці у відбудові нашого майбутнього.

Ми займаємося девелопментом останні 25 років, брали участь у будівництві трьох найбільших компаній міста. Зараз час збирати цю експертизу, ділитися досвідом та робити спільну справу. У світі тотальної невизначеності спільна діяльність стає єдиним способом організувати роботу.

Які цитати чи тези інших спікерів конгресу вам найбільше запам’яталися?

Зі сцени було технічно важко слухати колег, тому я зараз опрацьовую дискусію в записах. Але головне, що мене надихнуло: на початку 90% глядачів дивилися у телефони, а всередині панелі вже майже всі з захопленням дивилися на сцену. Це підтверджує, що тема актуальна, хоча й складна за змістом. Формат треба змінювати — надавати доповіді та готувати питання заздалегідь.

Ми досягли мети — залучили людей до методології розробки інвестиційних проєктів. Проте я зрозумів, що розробка первинних документів та мап була недостатньо наочною. Тепер ми створюватимемо спеціальну експертну групу для актуалізації нормативних документів по розбудові міста, щоб уникнути популізму та короткочасних цілей.

Кажуть, що звичайна забудова вже не так цікавить інвесторів, як особливі проєкти. Вас асоціюють із такими проєктами, як пологовий будинок «Лелека» та велнес-готелі. Чому вас зацікавив саме мікс девелопменту з медициною?

Ми живемо в наших тілах, і хоча фізичне не повністю формує свідомість, без нього вона не існує. Ми приділяємо увагу всім напрямкам. Ще 25 років тому ми проєктували житлові квартали, що підтримували стан здоров’я, і навіть маємо патент на розробку системи вимірювання показників здоров’я.

Поєднання медицини, сервісу, естетики та мистецтва — це головний світовий тренд. Будувати просто квадратні метри — це діяльність минулого. Ринок рухається до ускладнення продуктів, де збільшується частка свідомого та духовного замість матеріального. Нова економіка — це економіка вражень, і ми працюємо саме над цим.

Як ви особисто вимірюєте свою успішність як СЕО? І який проєкт наразі для вас найулюбленіший або той, у який ви найбільше залучені?

Найскладнішим було працювати в умовах, коли інвестування зупинилося, а горизонт планування скоротився до 2–3 місяців. Невизначеність війни тепер супроводжуватиме нас постійно. Відкривати для себе нові типи діяльності, як-от госпіталіті чи санаторна сфера, та переходити від проектної діяльності до операційної — це виклик. Успішність — це здатність змінювати ці типи діяльності.

Мій головний проєкт зараз — це втілення всього життєвого циклу в єдину систему: від клініки репродукції та пологового будинку до шкіл, готелів і геріатричних комплексів. Мене дивує, чому в нашій країні досі немає сучасних геріатричних центрів, адже мільйони українців виїхали за кордон, і люди похилого віку залишилися наодинці. Моя справа — створити умови для їхнього гідного життя та догляду.

Це проєкт про збір експертизи всього циклу життя від народження до поховання, покращення сервісу через Big Data та діджиталізацію. Наша реабілітаційна клініка вже відновила майже тисячу військових за наш власний кошт. Ми готуємо фахівців, щоб мати інструменти розбудови майбутнього. Цікавіше розробляти нове і корисне, ніж повторювати зроблене.

Які ваші поради бізнесменам-початківцям: на які галузі звернути увагу і що розвиватиметься стрімко?

Підприємництво — це те, що формує мислення, і це найбільший дефіцит у новому устрої світу. Моя головна порада — робіть те, що ви любите. Без емоційного зв’язку праця не приносить користі. По-друге, бути підприємцем складніше і відповідальніше, ніж працювати за зарплату, але це дає свободу. А свобода буде головним проєктом у цій четвертій промисловій революції. Тільки підприємницька позиція дозволяє впоратися з тотальною невизначеністю.