«Я ніколи не мав хисту до торгівлі, але я міг синтезувати молекули».

Генеральний директор компанії «ІнтерХім» Анатолій Редер про фармакологічний бізнес, чотири оригінальних препарати заводу, розробку п’ятого від нейропатичного болю та наукову діяльність підприємства.

Від аспірантів Академії наук до першого бізнес-контракту

— 34 роки «ІнтерХім» працює для людей. Як народився той проєкт тоді, що вами керувало?

— Насправді ми почали працювати ще в далекому 1989 році. Ми були засновниками, ми були аспірантами Академії наук. І в той час потрібно було якось виживати. В нас вже були сім’ї, вже були діти. І тієї зарплатні, яку ми отримували, було недостатньо. Ми почали щось робити.

І, по-перше, ми стали виробляти хімічні реактиви для науки. Тому що ці реактиви в світі крім нас ніхто не міг робити. І ми почали їх експортувати в ті далекі роки. Ми почали їх експортувати в Бельгію, Швейцарію, Сполучені Штати, Ізраїль, по всьому світу. Перший наш контракт був на 18 тисяч доларів. І в той час це здавалося мільярдами. І все, що ми робили, ми робили те, що ми могли робити. Я ніколи не мав хисту до торгівлі. Я не знав, як це робити. Я не знав, як деякі інші бізнеси робити. Але я міг синтезувати молекули. І я міг розробляти нові молекули. І мені дуже-дуже-дуже хотілося, щоб це було моїм життям, а не щось інше. І таких, як я, було декілька. І ми почали з синтезу хімічних реактивів.

Бізнес виріс з нуля до 100 мільйонів євро

— Коли ви починали, який тоді був капітал?

— Нуль.

— Нуль гривень?

— Нуль рублів. В нас нічого не було. Я отримував стипендію аспіранта, 80 рублів. А потім ще пів ставки молодшого наукового співробітника. 130 рублів я отримував. А жінка моя працювала в школі, в неї була зарплатня 160 рублів. Вона отримувала більше. Але навіть з тих грошей ми щось купували і починали з нуля. Ніхто ніколи жодної копійки нам не давав. Ніколи. Все, що ми побудували, це те, що ми заробили самі.

— Можете оцінити, скільки зараз коштує компанія?

— Не можу.

— Скільки вкладено за роки?

— Тут майже більше 100 мільйонів євро, я думаю. Значно більше.

Від пілотного виробництва Академії наук України до першої таблетки

— Я захистив дисертацію в Академії наук України. І оскільки наша наукова діяльність була навколо біологічно активних речовин, то це було дуже близько, це і було фармакологією, це було дуже близько до фармакології. І коли в 94-му році зупинилось дослідне виробництво Академії наук, не було грошей, не було нічого, ми запропонували Академії взяти в оренду пілотне виробництво.

І коли ми, по-перше, в це пілотне виробництво прийшли, всередині це була зима, всередині було мінус 12 градусів за Цельсієм, не працювало нічого, і найгірше було те, що 120 працівників високого професійного рівня пішли торгувати на ринок «Сьомий кілометр». І це був наш початок, і наша перша перемога була те, що ми всі 120 повернули за рік назад до виробництва, бо такого рівня професіоналів виростити і знайти дуже непросто. З того ми почали, потім ми почали виробляти тільки субстанції, активні речовини, які є тим, що працює в таблетці, в ампулі чи в саше.

Спочатку тільки субстанції, але ж ми були в багатьох готових лікарських засобах, які продавалися в аптеці. Ми навіть для себе придумали такий лозунг «ІнтерХім Insight», як було, пам’ятаєте, «Intel Insight», щоб люди знали, що ми є десь там всередині. І потім вже це органічно було.

Ми були дуже амбітними і поставили високу планку

— У 2001 році ми почали будувати першу дільницю готових лікарських засобів. Оскільки ми були не стовідсотково з фармацевтичного бізнесу, ми почали з повного нуля. І ми побудували дільницю в полі, побудували новий будинок. Ми були дуже амбіційними, ми купили найкраще обладнання і зробили все так, як це робиться в розвиненому світі.

І з перших своїх кроків ми поставили цю планку дуже високо. Ми будемо робити тільки те, що є вищим класом в галузі. Потім перше виробництво було розраховане на 20 мільйонів таблеток на рік. Нам здавалося, що це величезні об’єми, але вже ми відкрилися в 2003 році, вже в 2005–2006 почали, ми кажемо, дефектурити, ми не змогли відвантажувати ту кількість продукції, яку ринок замовляв. І ми почали готуватися до розширення виробництва. Готувалися два роки, а потім 1 серпня 2007 року нічна зміна перевдяглася, а на зміну їм прийшли монтажники, приїхавши з Європи, і почали переобладнувати дільницю.

І через п’ять тижнів повернувся персонал і побачив нову дільницю, і це вже було 100 мільйонів таблеток на рік. Але вже третій крок ми зробили заздалегідь, і в 2013 році ми забили першу палю на ці будинки, і в 2018 році ми повністю почали експлуатувати новий комплекс на 22 тисячі квадратних метрів, де є вже і виробничі приміщення, і лабораторії, і складські приміщення, адміністрація, IT, все, що повинно бути. І то був вже 2018 рік, коли ми підвищили свою могутність до мільярда таблеток на рік, 120 мільйонів саше і 100 мільйонів капсул на рік.

В нас було коріння науки, а в інших учасників ринку — коріння фармацевтичного бізнесу

— Ми ніколи не були фармацевтичним підприємством. На відміну від більшості учасників ринку, ми почали з нуля. Більшість учасників ринку — це були ще радянські фармацевтичні підприємства, радянські заводи, які були приватизовані, реформовані, оновлені, але вони стартували з коріння, яке в них було. В них було коріння фармацевтичного бізнесу. В нас було коріння науки. Ми стартували з коріння науки, але пішли в бізнес. І до сьогоднішнього дня, якщо ми маємо якісь переваги на ринку, це наш бекап, це те, від чого ми відштовхнулися, це наука. До сьогоднішнього дня кожен день ми займаємося достатньо справжньою наукою, і ця наука дуже швидко виходить на ринок.

Основні потужності заводу працюють на виробництво транквілізаторів та седативних речовин

— Як би ви сформулювали, для чого ваш бізнес? Які потреби, болі пацієнтів, отримувачів послуг закриває ваш бізнес?

— Ви вже дещо по-іншому сформулювали питання. Це в яких секторах ми сильні на ринку. Ми працюємо в центральній нервовій системі, ми виробляємо анксіолітики і седативні речовини, ми працюємо в противірусній тематиці, це «Аміксин», ви знаєте, перше, це найбільш затребуваний «Гідазепам». Ми на сьогодні виробляємо 135 так званих SKU, це різні препарати, це і препарати проти вірусів, і препарати проти тривоги, і препарати снодійні. Широкий спектр того, що ми виробляємо.

Більше половини ліків на заводі власного виробництва

— Це всі цикли виробництва, правильно?

— А дивіться, 60% нашого портфелю — це оригінальні препарати. В оригінальних препаратах — це 100% цикл. Ми починаємо, чесно кажучи, з сірчаної кислоти і води і закінчуємо готовою таблеткою і інформацією про неї. 60% препаратів ми виробляємо з тієї сировини, яку ми самі виробляємо. І це дуже велика перевага для нас.

— Самостійні такі, так?

— І це перевага велика, бо ми контролюємо весь процес. А в залишку, в 40%, яке ми виробляємо, ще половина виробляється з нашої сировини також. Це вже генеричні препарати, але ми теж виробляємо сировину. І тільки 20% — це препарати, які виробляються з чиєїсь сировини.

За роки повномасштабки завод сплатив податків на один і чверть мільярда гривень

— На вашу думку, як завод «ІнтерХім» сьогодні впливає на розвиток Одеси, Одещини?

— Ну, ви знаєте, нам дуже приємно, що ми одесити. І ми дуже б хотіли, щоб Одеса цінувала нас як одеситів. На сьогодні в «ІнтерХімі» працює тисяча одеситів. І вони всі отримують регулярну зарплатню, і ми регулярно платимо податки. І якщо ми починали з п’яти людей, то сьогодні тисяча — це вже щось. Ми тиждень тому порахували, скільки податків ми заплатили за період війни.

— Повномасштабної, так?

— Так, повномасштабної. І це мільярд двісті п’ятдесят мільйонів тільки податків. За цей самий час ми допомогли нашим воїнам ще на чотириста мільйонів.

— Чотириста п’ятдесят?

— Чотириста п’ятдесят навіть, ви знаєте. Я хочу сказати, що дякую Богу і тому, що ми почали, що ми можемо це робити. Ми дуже тішимося тим, що ми допомагаємо тим, хто навколо нас. Ми працюємо, щоб краще стало тим, хто поруч з нами: і наші співробітники, і ті, хто використовує наші ліки, і ті, хто отримує нашу допомогу.

І я думаю, що для Одеси це приклад того, як дуже непростий, дуже наукомісткий, дуже сучасний бізнес може виникнути з нуля. Це не швидко, це потребує величезної сили, величезних витрат часу, життя, здоров’я, навіть грошей. Але ж не завжди гроші вирішальні. Але якщо це робити, якщо поставити ціль і йти до неї, то можна добитися того, що хочеш.

«Допомагаємо військовим з 2014 року і дотепер»

— У мене є питання теж про допомогу військовим. Які запити вдається закривати? Якщо не можна, не кажіть.

— Ні-ні, я скажу те, що зможу сказати. Починали ми в 2014 році з мішків і генераторів на Перевальне, коли це було проблемою. Навіть тут в холі в нас ви можете побачити — велика картина висить. Це був аукціон на допомогу нашим військовим в Криму. І це ми купували за величезні гроші цю картину, тому що всі гроші йшли в Крим на допомогу військовим. І починали з дуже простих речей.

Коли почалася повномасштабка, ми починали знову ж таки з шкарпеток, хліба. Так, провізія найпростіша. Провізія, розкладачки, я не знаю, все, що просте. Але крок за кроком ми дійшли до… знову ж таки, ми маємо науковий бекап. Ми можемо трішки більше, ніж хтось ще. І вже запити почалися дещо інші. Тут я повинен поставити крапку, бо ці запити дуже непрості. І вони потребували наших знань, тих, що ми маємо в виробництві, в обладнанні і так далі. І колись пройде ще кілька років, коли все це безумство закінчиться, і можна буде щось сказати — історії дуже-дуже цікаві.

«Хочу, щоб мій досвід допомагав іншим»

— Анатолію, ви увійшли в Раду стратегічного розвитку Одеси. Чому для вас це було важливо?

— Дивіться, в Одесі люди завжди домовляються. А коли є взаєморозуміння між владою і людьми, між владою і бізнесом, тоді можна досягти найбільших результатів. Якщо ця Рада допоможе нам знайти комфортний стан взаємодії влади і бізнесу, влади і населення, то буде результат. Тому я ще раз спробую робити те ж саме.

— Як ваш досвід та експертиза компанії «ІнтерХім» можуть посилити Раду стратегічного розвитку?

— Мій досвід може посилити Раду. Коли ми були на засіданні Ради, обговорювали одне питання, і ставиться питання дуже велике, яке потрібно вирішити, і яке вирішити дуже складно. Але ж мій досвід каже, що ми можемо потягнути за дуже просту точку, яка може витягнути велике питання. І не завжди, не маючи цього досвіду, можна це побачити і прийняти. Я вважаю себе вже не молодою людиною, і як казав мій покійний батько, я не стільки мудрий, наскільки старий.

Я дуже багато бачив в своєму житті, і я хочу, щоб цей досвід допомагав іншим. І я дуже розраховую, що цей досвід допоможе збалансувати цю взаємодію, щоб вона привела до класних результатів.

Стратегія розвитку Одеси починається з розуміння

— З чого має починатися стратегія розвитку Одеси?

— Стратегія має починатися з розуміння. Спочатку ми повинні домовитися і зрозуміти, що ми маємо єдину базу. Чого ми хочемо? Ми хочемо швидкого результату, який протримається рік чи два? Чи ми хочемо, щоб Одеса розвивалася довгі роки, десятиліття і сторіччя? І це дуже важливо. Якщо ми прийдемо до цього розуміння, по-перше, то ми зможемо далі піти до документів, до стратегії, до додатків, які будуть в окремих секторах додавати якесь розуміння, що треба робити.

Наші ліки — наша візитівка

— Якими розробками заводу Ви пишаєтеся?

— Я, коли приходжу до якогось кабінету, чи до якогось свого колеги, чи конкурента, я не приношу свої візитки. Я беру чи пакування «Аміксину», чи пакування «Гідазепаму». І це вже каже, хто я є. Я дуже пишаюсь тим, що про наші препарати всі знають. І не тільки знають, вони цінують їх. Вони знають, що якщо прийняти ту чи іншу нашу таблетку, то можна покращити свій стан. І вони в цьому впевнені. Мені не потрібно їх переконувати.

Я можу тільки сказати: це ми це виробляємо. І якщо я приходжу до когось і кажу, «Аміксин» – це моя візитка, чи «Гідазепам» – це моя візитка. Але я маю багато препаратів, якими я пишаюсь

Ми маємо снодійний препарат «Левана», який, як на мене, — я розумію, я не можу бути об’єктивним, але як на мене — це найкращий снодійний засіб на ринку України. Ми маємо багато дуже простих препаратів. Ми навіть, виробляючи прості препарати, ми дуже багато душі намагаємося вкласти в це. Ми продаємо «Аміцитрон». Гарячих чаїв забагато. Але в нашому «Аміцитроні» бутік сировини. Там французька сахароза, дуже-дуже спеціальна, яка дає свої плюси. Там ароматизатор з Лазурного узбережжя Франції. Там найкращі активні речовини. І навіть такий простий препарат, я вважаю, в наших руках, як на мене, це зірка серед гарячих чаїв.

— Розрекламували. А скільки, до речі, рецептурних ліків і нерецептурних?

— Краще так сказати: аптечний кошик і лікарняний кошик. 78% – це лікарняний кошик і 22% – аптечний кошик.

— Аптечний кошик — масового вжитку, можна так сказати?

— Це OTC, так звані over-the-counter. Це коли людина може придбати це без рецепту.

«За 34 роки ми видали на ринок чотири оригінальних препарати»

— Яка наукова діяльність триває зараз на заводі? Те, що можна сказати.

— Ні-ні, я можу все сказати взагалі і не взагалі. Ми маємо в портфелі чотири оригінальних препарати. Щоб ви розуміли, на сьогодні в світі в рік відбувається реєстрація від 10 до 12 нових оригінальних препаратів. У всьому світі.

За 34 роки не завдяки, а всупереч тому, що відбувалося, ми видали на ринок чотири оригінальних препарати. На сьогодні середній бюджет розробки і виведення нового препарату складає десь мільярд доларів. В нас ніколи не було таких грошей. Ні чотирьох мільярдів, ні навіть одного. Але ми дуже активно працювали. Сьогодні ми розробляємо п’ятий препарат.

Якщо нам вдасться, якщо все піде — будемо схрещувати пальці — піде так, як ми плануємо, то десь через 2-3 роки з’явиться новий препарат. Це буде препарат проти нейропатичного болю. Нейропатичний біль – це біль, який майже неможливо зупинити.

— Випив таблетку і зуб не болить, так?

— Так. Але ж нейропатичний біль — це найважчий біль. Це біль, який дуже-дуже непростий для людини. І з ним жити неможливо. Це діабетичний біль. Це паліативний біль. Це люмбаго. Це біль, який взагалі непросто зупинити. І ця нова молекула, якщо все станеться, як ми плануємо, буде препаратом від нейропатичного болю. Коли ми починали досліджувати нову молекулу, ми долучили контракторів з Великої Британії, Сполучених Штатів і Франції. І велика кількість матеріалів для досьє була зроблена в цих країнах. І в Україні також: і в Вінниці, і в Одесі, і в Дніпрі, і в Києві. Але навіть це не все.

Тут, на цій дільниці, в нас є лабораторія дизайну молекул, в якій працюють висококласні хіміки, органіки, синтетики. Я сам за фахом хімік, органік, синтетик. Ми збираємось раз на місяць. Ми займаємося дизайном. Дизайном молекул. І це, повинен вам сказати, дуже-дуже-дуже класна справа. Може, це найкраще, що я роблю в своєму житті, і тут, в «ІнтерХімі». Ми фантазуємо, яка повинна бути молекула, щоб вона давала результат. Потім це йде в цю лабораторію. Фізично виникає нова молекула, якої ніколи в світі не було. На цьому не зупиняється процес. Після того молекула переїздить до клінічної лабораторії, де ми працюємо з тваринами. І ми починаємо сканувати цю молекулу і виявляти, які її властивості

Сьогодні ми маємо чотири нових молекули, з яких мені потрібно вибрати одну, яка піде в розробку. Бо розробка — дуже недешева історія. І це майже більш складний процес, ніж вибрати одного керівника державного органу з трьох кандидатів. Бо вибрати одну молекулу з чотирьох кандидатів — дуже непроста історія.

— Вас як мецената нагородили орденом благодійника.

— Чесно кажучи, так. Мене нагороджували. Дякую. Дуже багато нагороджували різними відзнаками. Я вдячний за це.

— Що для вас це значить?

— Мені якось ніяково, коли це відбувається.

— Чому? Бо це не лише ваша нагорода, так?

— По-перше, не лише моя. По-перше, коли ми щось робимо, намагаємося про це не казати. Навіть якщо це якісь діти хворі. І ми навіть в період війни намагаємось допомагати. Ми дуже не хочемо медійності про це. Бо воно повинно бути якось тихо. Це з одного боку. З іншого боку, це якийсь поштовх для інших це робити. І, може, для того потрібно отримувати ці нагороди, щоб хтось ще захотів це зробити. Навіть це буде позитивом. Бо за цей період в нас було багато нагород. І я маю орден Ярослава Мудрого п’ятого ступеня. Я не хочу про це дуже розповідати, але для мене це дуже знаково. Бо сам образ Ярослава Мудрого для мене — це щось дуже велике. І бути трішки дотичним до того — для мене це велика честь. Але ж, знову ж таки, може для того, щоб інші йшли за нами, це і потрібно.

«Люди не діляться на білих і темних»

— Чого вам не вистачає для щастя?

— Спокою. Мені не вистачає часу і спокою для щастя.

— Часу на пожити?

— Часу навіть на попрацювати. Може, я щось не так роблю, але мені взагалі ніколи не вистачає часу. Я все життя працюю дуже багато. Я зі свого кабінету виїжджаю десь о першій-другій годині ночі щодня. Я працюю шість днів на тиждень. Але ж мені взагалі все ж таки не вистачає часу. Як так зробити, щоб його вистачало? Більше помічників? Так, в мене дуже багато помічників. Вони дуже допомагають, старанні, але не вистачає. І по-друге, спокій.

— Спокій, мир?

— Це перше, чого мені не вистачає — миру. Це перше, єдине. Я не хочу казати брудних слів, але ж нехай вони збудуться. Нехай ніхто не знає, що це таке, але нехай воно збудеться. Мені дуже подобається церковне слово «розвіються». Я хочу, щоб на молекули розійшлося те, що нам приносить ці проблеми. Нехай воно розвіється на молекули. Але ж, по-перше, не вистачає спокою. Бо, на жаль, весь мій досвід тут, в бізнесі, каже, що люди не діляться на білих і темних. На словаків і чехів, чи українців і англійців. Люди діляться на тих, хто живе порядно, і невеличку кількість тих, які не бачать для себе такої можливості. І оця невеличка кількість час від часу додає проблем, клопоту. Таке життя, так воно повинно бути.