«Народ скучає, коли чує про аптечки»: волонтер Андрій Вакарчук про втому від донатів, судові позови та одеську згуртованість
Військові запити не зменшуються, а аптечки на передовій залишаються витратним матеріалом. Втім, на п’ятому році повномасштабного вторгнення закривати збори стає все важче, а волонтерам доводиться шукати нові формати — від благодійних концертів до суперечок у соцмережах. Співзасновник спільноти «Небайдужий Одесит» Андрій Вакарчук відверто розповів «Форпосту», чому суспільство звикло до війни, як працює тактична медицина та що відчуває людина, яка четвертий рік поспіль просить про допомогу.
— Якою сьогодні є спільнота «Небайдужий Одесит»?
— Я називаю нас командою, але ми все ж таки купка друзів. Кожен займається своєю справою й іноді допомагає з чимось. Ми з Максимом як почали з березня 2022 року, то майже кожен день щось робили. Зараз намагаємось продовжувати, але вже важче і важче. Спільнота «Небайдужий Одесит» — це якась кількість людей, активних дуже мало.
— Чим ви займалися до 2022-го року?
— Я старший помічник капітана, я моряк, я і зараз займаюся дистанційно різними морськими проектами, бо я дуже давно працюю в цій компанії як одесит, пов’язаний з морем. Я повернувся додому 22 лютого 2022 року і залишився.
— Як і чому ви почали допомагати військовим?
— Це, мабуть, був другий чи третій день повномасштабної війни. Перший день сиділи. Окей, хто сидів, хто вже був на кордоні з Молдовою, хто думав, що робити. Ми якось сиділи-сиділи, збирали-розбирали валізи. Хтось подзвонив: «давай щось довезем, треба термобілизна». По-одеськи на телефоні: ну давай, поїхали-приїхали. Я поніс першу коробку. І по сьогодні знову підемо нести коробки.
«Армія — це велика фірма: десь кульгає, а десь все добре»
— Яка сьогодні реальна потреба військових в персональних аптечках?
— Вона не закінчується. За ці роки ми багато з ким спілкуємось, і все одно потреба є. Аптечки не завжди якісні. Так буває. Аптечки закінчуються, бо ними користуються. Можете подивитись на «Корпорацію монстрів». Вони постійно збирають аптечки. Ми, може, не такі професіонали, Катерина Ножевнікова професіонал. І в неї трошки довший напрацьований зв’язок. І навіть вона не відмовляється від цієї потреби, бо вона є. Плюс наші друзі з Києва БФ «Твоє майбутнє» і мої друзі з Полтави БФ «GRACE FOUNDATION» теж постійно збирають на аптечки. Зараз не так, як раніше. Раніше всі просили по 300-500 штук: дайте, дайте. Дайте аби було. Зараз це теж є. В мене є чати з людьми з 2023 року. Раз на півроку хтось з них пише, що їм треба 5-10 аптечок. Пишуть навіть якісь супер «рекси», в них теж нестача. В когось їх багато.
Армія — це велика фірма. Десь щось кульгає, а у когось все нормально. Всюди по-різному. Коли хтось каже «а в мене кум там десь, в них все ок», то я за кума радий, але є чийсь кум, у якого немає аптечки. Це така ж реальна людина в такому ж війську, не в іншій країні. Потреба є. Зараз збираємо на 500 аптечок і для нас це дуже довго.
— Ви рахували скільки запитів за час повномасштабної війни вам з командою вдалось закрити?
— Ми рахували по банках, по «монобанках». Кількість аптечок перевалила за шість тисяч. Кількість машин, які ми завозили, купляли, оформляли, допомагали на них збирати, вже давно більше сотні. Був час, коли щотижня передавали машини і паралельно були аптечки. Разом з тим я ніколи не забуваю про своїх улюблених ППО-шників з однієї бригади, з якими ми робили ремонти, передавали їм машини, спальники і все, що тільки маємо. Ми навіть колись привезли їм розкладну баню. Можна, мабуть, написати книгу по запитам. Зараз ми не можемо це все робити, ми більше сконцентровані на аптечках. Люди втомилися, але ми не втомилися просити. Все-таки, якщо хтось дзвонить і щось просить, ми намагаємось з кимось познайомитися, щоб хтось гроші, чи хтось комусь щось купив. Коротше, працюємо. Важко, але працюємо.
— Скільки коштує одна аптечка і яке її наповнення?
— П’ять з половиною тисяч гривень з турнікетом CAT, з препаратом «Целлекс» — стандартне наповнення аптечки IFAK, є перелік. Щось дешевше, щось дорожче.
«Просиш і почуваєшся як жебрак»: як змінилися донати та збори
— Як на п’ятому році великої війни змінились донати?
— Дуже змінились. Раніше збір на 500 аптечок ми би закрили за два-три тижні. А зараз він вже тягнеться третій місяць. Якщо раніше ми могли зробити публікацію і її репостили, то зараз треба спілкуватись, купа людей пише купі людей «візьміть, будь ласочка». Це ж не якесь умовне майно, яке ніхто не розуміє, що це. Це конкретно аптечка, яка робить справу. У нас є купа відгуків: «дядя, твоя аптечка врятувала», «з твоєї аптечки вийшли, зайшли, прийшли». Аптечки були і в Курській області, аптечки були всюди. Зараз треба писати, нагадувати і ти як жебрак.
Був концерт в одеській опері завдяки нашим друзям, які його проспонсорували. Макс провів дуже величезну роботу над тим, щоб це все побудувати, організувати. Зібрали більше 700 тисяч гривень на тактичну медицину. Всі зібрані кошти закинули на банк. Наступний такий же концерт пройде 28 серпня у Києві. Будемо намагатись теж провести красиво, бо для Одеси вийшло дуже гарно. Багато закладів підтримали і повісили афішу концерту. Були заклади, які нам відмовили. Я би їх прорекламував. Все було дружньо: повний оперний людей, гроші зібрали, закинули на аптечки. Але ж ти не можеш кожного місяця таке робити. В Одесі такий концерт втретє. Ми не зробимо його через 2-3 місяці, ніхто не піде. Враховуючи кількість тривог ми дуже здивувалися, що всі квитки купили. Майже все купили. Багато запрошень роздали військовим і лікарям. Супер позитивні відгуки і не було жодної тривоги під час концерту. Нам вдалося. Сподіваємось, що в Києві теж вдасться. Вже по Києву рекламуємо.
— Яким плануєте концерт в Києві?
— «Південні» вже тривалий час з нами, і саме завдяки їхній підтримці відбудеться концерт у Києві разом із фондом «Твоє майбутнє».
— Маленька гривня може допомогти закрити великий збір?
— Звісно. Якщо кожен по маленькій гривні, то виходить одна велика гривня. Коли дивишся статистику по банці, то там 2-3 великих донати і все. У нас був збір на машину і Лачен виставляв в Телеграмі: за годину назбирали півмільйона гривень, донати були маленькі (50, 100 гривень).
— Хто сьогодні продовжує донати? Є люди, які з вами від початку?
— Наші друзі, які дають гроші на концерти. Таких небагато. В мене є цікаві історії, коли на початку люди дуже допомагали, а потім вони поводили себе так, наче ми не знайомі. Люди живуть своє життя, все в них, дай Боже, добре. Кілька людей ще тримаються. Це ті, яких ми називаємо нашою невеличкою спільнотою.
Коли ми збираємо аптечки, є певна кількість дівчат, які постійно приходять. Це фізична праця, треба 2-3 години на 200-300 аптечок. Ми намагаємось це красиво сфотографувати. Через рік-другий ці дівчата просять аптечку своєму другу. Спільнота дуже маленька. Останній раз ми намагалися залучити дівчат, щоб вони робили дружні банки. Було кілька з них, які збирали кошти, а потім приходили збирати цю аптечку. Такий, знаєте, конвеєр. Це спроба показати, як це працює. Дуже часто люди, які якось підтримували чи приходили, потім звертаються за поміччю.
В мене є фото у Фейсбуці, де ми передаємо автівку з товаришем з Миколаєва, а через рік я вже передаю автівку цьому товаришу. Таких випадків безліч.
— Як ви пояснюєте сьогодні: чому треба донатити?
— Чому? Не знаю. Давимо на совість, чи щось таке. А що треба ще пояснювати? Це як з жартом: якщо його треба пояснювати, то його не треба пояснювати. Це така ж історія.
— Як думаєте, чому вам довіряють?
— Мабуть, вибудовували ще до цього своє лице. Дякую всім, хто довіряє. Дякую, що так виходить. Як казала одна мудра людина, що бомжам не можна довіряти великі гроші. На жаль, його вже немає. У нас є історії: суд з однією тіткою, яка нас кинула на дрони, є позови. Тобто люди, які дорвалися до грошей, можуть себе не так поводити. Я не кажу, що ми були мільйонерами, але якісь гроші ми бачили.
Донати падають зараз не тому, що не довіряють. Просто не дають гроші. Не тільки нам не дають. Як каже мій кум: «я ж кидав минулого року». Він так жартує, бо донатить щомісяця. Кажу за людей, які запитують: «я вже кидав, знов треба, машина та зламалася»? У нас з останнього збору є стікер-пак з такими фразами. Думаю, що треба ще один зробити.
«А чого ти маєш втомитися?»: про мотивацію, втому та одеситів
— Що вам допомагає не зупинятися?
— Хочеться побачити чим це закінчиться. Це катка в довгу. Багато друзів і знайомих, які з’явилися після 2022 року. Як я кажу, друзі до війни і друзі після війни. Всі дзвонять, розказують, запитують. Є хлопці, які просто дзвонять окремо від війни і запитують як справи. І ти розумієш, що вони працюють. А чого ти маєш лягти і лежати? Вони по цей день служать і захищають. А ти втомився. А чого ти маєш втомитися?
— Був період у спільноти «Небайдужий Одесит», коли хотілося все покинути?
— Іноді так бувало. Але щось таке траплялося, чи хтось про нас згадував, скидав якусь суму, хтось привіз гуманітарну допомогу, і з нами чимось ділився, і ми такі: «живемо, підвал не пустий». Макс часто каже: «давай цей збір і все». Я кажу: «що все, що ми будемо робити»? Після нашого поточного збору на 500 аптечок я не знаю що ми будемо робити, він не йде. Ти не можеш збирати по 100 гривень на тиждень і чекати, і всім відмовляти. Це має працювати швидко.
Ми вже розбираємось, що треба, яке треба. Якщо в 2022 році ми купляли все, що бачили, то зараз ми чітко розуміємо, що треба, що не треба. Ми можемо поспілкуватись, порадити, знайти дешевий аналог, запити стали більш зрозумілими. Я чітко знаю, що, якщо мені завтра дадуть 100 тисяч доларів, я знаю, кого набрати і що купити.
Ми збираємо зараз на 500 аптечок, і я постійно кажу, що в мене є відчуття, що не вистачило. Я їх ще не роздав, а я вже знаю, що мені не вистачить. В мене є список тих, кому я пообіцяв аптечку. Минулого разу ми їх за два рази відправили. Я починаю згадувати, що тому і тому обіцяв, але не вийде вже відправити. Новий збір, так. Ми спілкувалися з друзями з Києва, з фонду «Твоє майбутнє». І вони кажуть, що коли знов починаєш збирати на аптечки, то народу скучно. Люди не розуміють. Ми можемо аптечки робити хоч кожного місяця.
— Аргументи треба народу, щоб він розумів?
— Я не знаю які ще треба аргументи. На початку по Одесі не так часто прилітало. В 2023 та 2024 роках щось прилітало і мені дзвонили, питали чи треба комусь допомога. Вже і так не працює. Треба тиснути. Подивимося.
— Яка історія від військових вам запам’яталась, де ваші аптечки зберегли життя?
— Історій багато. Є ППО-шник, який дзвонив і казав: «тут по мені прилетіло, я з’їв ваш піл-пак, і клас, і виїхав, все було нормально». Треба піднімати архіви, там 15 тисяч фотокарток. В мене багато збережено в Інстаграмі. Повертаючись до питання, як і що ми робили, в мене щомісяця по 100 сторіз було. Цього року все пішло на спад. З квітня я нічого не викладаю.
— Що, на вашу думку, сьогодні найбільше об’єднує одеситів?
— Прильоти.
— А що роз’єднує?
— Телеграм-канали, новини. Можуть впливати на роз’єднання люди, які за кордоном читають телеграм-канали і накидують сюди новин. Таке теж є. Мене запитують, що у нас трапилось. А я кажу, що навіть не читав. Ну, окей, Міндіч. Кажу: мені що робити? В мене є свій «Міндіч», який дзвонить і просить.
— З чого має починатися стратегія розвитку Одеси?
— З більш-менш нових облич, зі свіжих, нових, молодих. Але дивлюсь на те молоде, що зараз є, воно теж під впливом того старого, що було. В ідеалі має бути щось молодіжне, з іншим поглядом. Мені здається, що ще не все втрачено в Одесі, бо я був у Львові, мені там не сподобалося. Там брудно. Враховуючи, що у нас не зрозуміло що з владою (у нас немає мера в Одесі, в нас є помічники, заступники і так далі), але дороги в нас є. Якщо в нас буде нова молода влада, можливо, ми ще щось побудуємо, відбудуємо, відновимо. В цілому в нас дуже непогано в Одесі.
— Що вам не вистачає для щастя?
— В мене все є, в мене чудова дружина, син. Може, трохи спокою./
