Енергетичне перемир’я в російсько-українській війни: кому вигідне та чи триватиме воно насправді?
Зранку 29 січня в телеграм-каналах почали розповсюджувати інформацію про начебто заборону для військових РФ бити по енергетичній інфраструктурі України. Подібна заборона, за інформацією джерел, має діяти і з боку ЗСУ. Втім, офіційно цю інформацію поки що не підтверджують ні російські силові структури, ні українські. Якщо це правда – то, скоріш за все, ми бачимо реалізацію попередніх домовленостей в Абу-Дабі. В будь-якому разі, в найближчі день-два буде зрозуміло – чи дійсно є якась угода щодо енергетики, чи це лише інформаційний шум.
Насправді, енергетична війна – дуже потужний інструмент як для України, так і для Росії (хоча там всіляко роблять вигляд, що нічого критичного немає). Це вплив на економіку та на суспільство – щоб максимально викликати відчуття втоми від війни, невдовольство діями влади та зруйнувати звичний спосіб життя.
З початку повномасштабного вторгнення РФ понад 220 разів атакувала ТЕС ДТЕК. З останніх атак на енергосистему – руйнування на Київських ТЕЦ та обстріл Херсонської теплоелектроцентралі, ураження підстанцій в більшості регіонів України. 29 січня по всіх областях ввели графіки відключень. Дефіцит електроенергії складає приблизно 7 ГВт, оскільки наявні потужності генерують лише 11ГВт з 18 необхідних. Закрити всі потреби за рахунок атомних електростанцій не вийде – оскільки руйнується саме маневрова генерація. До того ж, ті підстанції, які продовжують працювати – функціонують на межі своїх можливостей, в екстремальних умовах, то ж – можуть виходити з ладу через аварійні відключення. Тому навіть імпорт електроенергії, який також має певні обмеження, не виправить ситуацію – бо постраждала сама енергосистема, якою електрика йде до споживача. Серед проблем – дефіцит обладнання для відновлення. І на все це накладаються суворі морози, від яких страждають і люди, і сама техніка.
Але, як ми пам’ятаємо, в цю гру можуть грати двоє. Україна досить успішно відповіла на російські атаки ударами по високовольтним підстанціям та теплоелектроцентралям. Росія втратила 1,5–2 ГВт генерувальних потужностей – до 4% від загального виробництва електроенергії – оцінили аналітики OSINT-ресурсу DroneBomber.
Окремий напрямок енергетичної війни – удари Сил оборони України по російським НПЗ. За різними оцінками, з початку 2025 року українські захисники здійснили приблизно 150 атак на нафтопереробні заводи та нафтобази в РФ та на окупованих територіях. Самі віддалені цілі – Тюменський НПЗ та Ухтинський НПЗ у Комі, тобто, Україна здатна наносити ураження по ворожій енергетичній інфраструктурі на відстані у понад 2000 км. Через це в десятках регіонів РФ виник дефіцит палива, величезні черги на АЗС та обмеження в продажу. За різними оцінками, втрати нафтопереробних потужностей агресора склали понад 25%. Ситуацію для російської енергетики погіршують санкції – бо обладнання для ремонту НПЗ здебільшого унікальне та надто технологічне, в самій Росії не виготовляється.
То ж, в енергетичному перемир’ї зацікавлена і Україна, і Росія. Але агресору важко визнати, що країна-бензоколонка стикнулася не тільки з проблемами в продажі нафти через санкції та захоплення танкерів «тіньового» флоту, а й переробці та продажу палива на внутрішньому ринку.
