Стратегія Одеси-2027: постапокаліпсис, утопія чи розвиток поза планом?
Стратегія розвитку територіальної громади Одеси до 2027 року – це перший масштабний стратегічний документ міста, написаний в умовах війни. Він синхронізований з обласною та державною стратегіями, а серед головних факторів впливу на сценарії – воєнна загроза, енергетична вразливість та демографічна криза.
Одразу зазначимо, що стратегію розвитку в Одесі вже приймали – у 2013 році, за часів Олексія Костусєва. Той план передбачав модернізацію Одеси до 2022 року.
І попри майже 13 років різниці, в документах є статистика, яка не те що не змінилась – дублюється слово в слово: «У структурі житлового фонду переважає багатоквартирний житловий фонд, частка якого становить 87% від загального обсягу житла. На садибний житловий фонд припадає 13% всього житла. За поверховістю житловий фонд розподіляється так: 43,5% – багатоповерховий, 26,5% – середньоповерховий, 30% одно- та малоповерховий».
Але – це нюанси. Давайте зрозуміємо, чим є новий документ по суті. Що це — стратегія розвитку чи утримання міста від деградації внаслідок війни?
Цього разу розробники набагато більше уваги приділили позиціонуванню Одеси, її історії та культурі. Це і зрозуміло – в умовах повномасштабного вторгнення Росії в Україну та постійні обстріли міста, зв’язки з агресором, хай і історичні, виступають тригером. Тож в документі вказано на зв’язок із поселеннями, які були на місці Одеси в різні часи, зокрема, античні. Власне, розвиток культури в документі є одним з факторів модернізації міста та цілорічного туризму.
Хоча туризм, як значущий економічний фактор, під час війни втратив свої позиції. Зменшились іноземні інвестиції, зменшилось населення – демографію дещо виправляють ВПО з інших регіонів. Загалом, війна добряче перекроїла економічні показники Одеської громади. Проте, згідно документу, наприкінці 2025 року відновились показники промисловості. Автори стратегії відзначають високу економічну життєстійкість Одеси завдяки адаптивності бізнесу до воєнного стану, диверсифікованій структурі міської економіки та міжнародній підтримці.
Досить велика частина документу присвячена безпеці населення, енергетики та інфраструктури. Серед проблем — ситуація з водопостачанням. Мільйонне місто майже повністю залежить від одного джерела, річки Дністер. Втім, якогось рішення щодо цієї проблеми стратегія не пропонує, просто констатує факт.
Серед критичних проблем – аварійний стан майже 10% багатоквартирних будинків, критично висока зношеність інфраструктурних мереж, що становить понад 60% для більшості систем. Насправді, загроз в Одесі автори стратегії виявили дуже багато, і більшість з них потребують не просто уваги, а колосальних витрат.
Тому дещо наївно виглядає перелік стратегічних цілей в документі, які поставлені на найближчі 2 роки:
Все дуже абстрактно. На будь-який проект потрібні кошти. Багато коштів. Навіть якщо бойові дії припиняться вже навесні, на всі ці, без сумнівів, гарні цілі потрібно буде знайти фінансування.
Крізь весь документ червоною стрічкою проходить війна. Саме від неї залежить один з трьох сценаріїв, які пропонує стратегія:
1. Кризовий (песимістичний) сценарій передбачає посилення воєнних ризиків і деградацію систем життєзабезпечення. Розвиток відбувається в умовах продовження воєнних дій та посилення інтенсивності обстрілів, місто зіштовхується з обмеженими можливостями відновлення, постійними пошкодженнями критичної інфраструктури та нестачею ресурсів.
2. Інерційний сценарій відображає обмежене відновлення за умови збереження поточних ризиків і проведення часткових реформ. Передбачається часткова стабілізація після гострої фази війни без системних реформ, Одеса поступово відновлює свою діяльність, але розвиток відбувається фрагментарно, без переходу до нової моделі управління.
3. Оптимістичний сценарій моделює стійке відновлення через реалізацію потенціалу євроінтеграції та міської модернізації. Передбачає стабілізацію безпекового середовища, залучення європейських ресурсів, модернізацію системи управління містом і посилення згуртованості, місто переходить до стійкого відновлення, поєднуючи модернізацію інфраструктури, розвиток інноваційних секторів та активну участь громади.
Тут є важливий нюанс: гарних та амбіціозних проектів в Одесі пропонували десятки – і космодром, і сміттєпереробний завод, і технопарки. Але реалізація – слабке місце. Як і фінансування подібних проектів. Тому розраховувати на утопічний третій сценарій – було б занадто наївним. Але працювати в цьому напрямку, безумовно, треба всім – і чиновникам, і депутатам, і суспільству. Бо самі по собі ідеї не реалізуються. Тому більш вірогідним виглядає інерційний сценарій – коли щось буде змінюватись, але дуже поступово та фрагментарно. І звісно, хочеться сподіватися, що перший сценарій, кризовий, залишиться таким лише у вигляді ризику в стратегії.
