Людський капітал як фундамент стратегії: інтерв’ю з Сергієм Сізоненком

Як перетворити Одещину на технологічний хаб, чому український бізнес не використовує мільйони євро європейських грантів та як зробити молодь реальним суб’єктом прийняття рішень? Про стратегію розвитку територій, інвестиції у “довгу” та візію Одеси майбутнього говоримо у новому випуску проєкту «FORPOST» з депутатом Одеської районної ради Сергієм Сізоненком.

Трошки введу вас у курс справи щодо нашого проєкту. Наша мультимедійна платформа займається дослідженням стратегії розвитку територій — зокрема Одеси та області, але у планах, звісно, й інші регіони України. Ми запрошуємо стейкхолдерів, лідерів думок та політиків, аби обговорити стратегічні питання. Сьогоднішня програма присвячена стратегії розвитку та молоді, адже ви опікуєтесь цими питаннями й добре розумієте потреби нового покоління.

Багато гостей цієї студії пріоритетами стратегії називали логістику, порти, інфраструктуру або забудову. А що є пріоритетом для вас у розвитку Одещини?

Сергій Сізоненко: Знаєте, для мене пріоритетом є розвиток людського капіталу. Поясню чому: все, про що ви згадали — логістика, будівництво, будь-яка інша галузь — ґрунтується саме на людях. Від того, як ми розвиваємо цей капітал, залежить життєздатність будь-якої громади.

Анна Кравцова: А де, на вашу думку, зараз зосереджені великі кошти? Чи зацікавлений інвестор у стратегії розвитку Одеси? Бо інколи здається, що ми програємо, наприклад, Буковельському кластеру.

Сергій Сізоненко: Грошей насправді багато. Паралельно з основною роботою я працюю в рамковій програмі ЄС «Горизонт Європа». У нас є національний контактний пункт (НКП) в Одесі, при Інституті ринку і економіко-екологічних досліджень НАН України. Його очолює відомий вчений, професор Олег Рубель. Ми допомагаємо інноваційному бізнесу отримувати фінансування: вчимо заповнювати заявки, шукати потрібні напрямки.

Проблема в тому, що українці не вибирають навіть 10% того, що потенційно могли б отримати. Причини різні — від технічних помилок до ментальності. Багато підприємців не хочуть чекати на “довгі гроші”. Ми звикли до швидких грантів від USAID чи NDI, де кошти приходять за два місяці. У «Горизонті Європа» мова йде про мільйони євро, але шлях до них довший: рік на подачу, пів року на оцінку, необхідність пітчингу в Європі, вільне володіння англійською та щорічна звітність. Ми намагаємось розвивати цю культуру “гри в довгу”.

Анна Кравцова: Які кроки ви впроваджуєте, щоб подолати ці обмеження?

Сергій Сізоненко: Перш за все — інформування. Треба пояснювати людям, що цей шлях не такий важкий, як здається. Час плине швидко: вже третій рік повномасштабної війни, дванадцятий рік війни загалом. Рік на заявку пролітає непомітно.

Ми збираємо бізнес, науковців та громадськість, бо в більшості проєктів важливо заходити консорціумами. Євросоюз хоче, щоб ми навчилися співпрацювати з європейськими колегами. Оскільки ми інтегруємося в ЄС, нам потрібно вже зараз говорити з ними однією мовою та мати спільних партнерів. Це значно підвищує шанси на успіх.

Анна Кравцова: Чим, на вашу думку, вимірюється успішний інвестиційний проєкт?

Сергій Сізоненко: Не лише фінансовою складовою. Якщо міряти все тільки грошима — це шлях у нікуди. Важливішими є створення стійких умов та припинення відтоку кадрів. Європейські партнери хочуть розуміти “правила гри”. У нас, на жаль, часто все прив’язано до конкретної посади чи виборчих циклів. А інвестор хоче бачити прозорі правила, що відповідають цивілізованим стандартам. Також велику вагу мають екологічні наслідки. Територія має залишатися придатною для життя наших нащадків і через 30 років.

Анна Кравцова: В Одесі розпочинається курортний сезон. Для молоді відкривається багато вакансій у сфері послуг. Але що ми можемо запропонувати інтелектуальній молоді, окрім сервісу?

Сергій Сізоненко: Ми не можемо забороняти молоді виїжджати. Важливо, щоб вони дивилися світ. 2022 рік довів багатьом, що “добре там, де нас нема” — це не завжди правда.

Окрім сфери послуг, Одеса має величезний потенціал у логістиці, аграрному секторі та як технологічний хаб. У нас багато університетів, хоча якість менеджменту в них часто залишає бажати кращого. Подивіться на Львівську політехніку — там створюють лабораторії з штучним інтелектом та лазерами. Або на УКУ. Хто заважає нашим одеським вишам вести прозору комунікацію з успішними випускниками-меценатами за кордоном? Це шлях, яким треба йти.

Анна Кравцова: Ви згадали, що не можна забороняти виїзд. Але що б ви сказали 20-річному хлопцю, який їде навчатися до Польщі чи Німеччини? Як зробити так, щоб ці люди поверталися й приносили користь нашим територіям?

Сергій Сізоненко: Це питання демографічної кризи. У нас на трьох померлих — один народжений, це шлях у прірву. Вихід один — створення умов. Ми маємо думати не про те, як не випустити, а про те, як зробити, щоб вони хотіли повернутися.

В Україну будуть вкладатися сотні мільярдів доларів. Нам треба вистояти “на одну хвилину довше”, ніж РФ. Ми станемо форпостом західної цивілізації. Коли люди побачать тут справжню демократію та можливості, а не єдиний шлях — піти в армію й повернутися без ніг (як це відбувається в агресора), вони виберуть Україну. Наше завдання — формувати спільне бачення країни, де комфортно жити.

Анна Кравцова: Якою ви бачите Одесу через 5–10 років?

Сергій Сізоненко: Туристично-технологічним хабом. У нас неймовірно креативні люди, злиття 129 національностей. Потенціал нашої діаспори в Нью-Йорку, Тель-Авіві чи Берліні — колосальний. Одеса ніколи не виходить з людини. Вони приїжджають сюди через 30 років і плачуть від любові до міста. Нам просто треба дати їм гарантії, що їхні інвестиції будуть захищені.

Анна Кравцова: Якби ми уявили одну масштабну інвестицію в Одесу, що б це було?

Сергій Сізоненко: Однозначно — інвестиція в узбережжя. Але не хаотична забудова, де хтось зміг “домовитися”, а єдина стратегія. Подивіться на Батумі. Потенціал Одеси більший, але там є план, і все виглядає гарно. Узбережжя — це не лише Аркадія чи Ланжерон, воно набагато довше. Нам потрібна стратегія розвитку всієї прибережної зони.

Анна Кравцова: Коли молодь нарешті стане суб’єктом стратегічних рішень, а не просто об’єктом опіки?

Сергій Сізоненко: Тільки тоді, коли їй довірять реальні повноваження. Молодіжні ради не повинні бути органами для фотографій із політиками. Культура, освіта, наука — це ті сфери, де молодь може приймати рішення вже зараз. Коли їхні проєкти будуть реально реалізовуватись, тоді все зміниться.

Анна Кравцова: Який для тебе приклад української молоді, яка може залучити інвестиції?

Сергій Сізоненко: Артем Бородатюк та його команда. Він побудував величезну групу компаній, написав книгу для менеджерів, яка популярніша за професорські видання. Федір Сердюк — людина з «Forbes 30 до 30», який з нуля будує класні бізнеси й не збирається їхати з України. На таких людях усе тримається.

Анна Кравцова: Якщо резюмувати: три кроки для розвитку стратегії за участю молоді?

Сергій Сізоненко: