Учитель року – 2026: ексклюзивне інтерв’ю з переможцем, одеситом Іллею Лучінським

«Жоден штучний інтелект не замінить щиру усмішку та живий звʼязок між учителем і дитиною»


Вчитель з Одеси Ілля Лучінський став переможцем Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2026». Про дитинство в невеликому індустріальному місті, вплив дідуся на формування національної свідомості, перший досвід у професії, закарпатську «Срібну землю» та виклики епохи штучного інтелекту й швидкого контенту — у нашому ексклюзивному інтерв’ю.

Про себе, дитинство, родину та мрії

Я народився в невеликому індустріальному місті Покров на Дніпропетровщині. Дитинство було сповнене безмежної материнської тобто любові. І мама, і бабуся свого часу займалися педагогічною діяльністю, тому повага до освіти й учительської праці була важливою частиною родинної атмосфери.

Особливе місце у моєму житті займав дідусь, який народився і зростав в Одесі. У різні періоди він був причетний до журналістики, громадської діяльності та збереження історичної памʼяті. Його участь у процесах відновлення української незалежності, висвітленні теми Голодомору-геноциду, а також робота відеооператором під час археологічних розкопок Бориса Мозолевського справляли на мене велике враження. Саме він значною мірою формував національну свідомість нашої родини та прищепив мені любов до історії й книги. У нього була велика бібліотека історичної та художньої літератури, до якої він постійно мене заохочував. Пригадую, як з сестрою робили вітальну листівку до дідусевого дня народження, де були такі рядки: “Наче дуб могутній в нашій Ви родині”. Ці слова дуже точно передавали його роль у нашій родині.

У дитинстві я багато часу проводив у Криму, де мешкали наші родичі та друзі сімʼї. Саме тоді в мене зʼявилася мрія повʼязати своє майбутнє з Ялтою та реалізувати себе у сфері історії чи мовознавства. Російська агресія перекреслила ці плани. Події 2014 року дали мені, шістнадцятирічному, чітке усвідомлення того, що війна вже розпочалась, тому повномасштабне вторгнення у 2022 році не стало для мене цілковитою несподіванкою.

Шлях у професію та вибір викладання

Спочатку я не планував повʼязувати своє життя із учительською професією. Навчаючись в Університеті Ушинського, радше бачив себе в науковій сфері, тим більше що відчував підтримку викладачів, зокрема професорки Юлії Добролюбської.

Під час педагогічної практики в Одеському ліцеї №121, під наставництвом Галини Потапової, я вперше по-справжньому відчув, що мені подобається працювати з учнями. Пані Галина надзвичайно відповідально поставилася до ролі наставниці й дала мені неоціненний практичний досвід того, яким має бути справжній урок. Я щиро вдячний їй за це.

Уже вступивши до магістратури, я вирішив поєднати навчання з викладанням. Саме тоді звернувся до Департаменту освіти і науки Одеської міської ради, де мене скерували до Одеського ліцеї №62. Так розпочався мій перший рік у професії.

Шкільні роки та ідеали вчителів

На різних етапах шкільного життя я був різним учнем – і це цілком природно. Найбільше любив уроки історії, української та зарубіжної літератури, української мови, а також фізичної культури, адже дуже захоплювався волейболом.

Моя перша вчителька, Лідія Головко, випромінювала надзвичайну любов і турботу про дітей. Її постава, голос, культура спілкування та завжди охайний зовнішній вигляд сформували моє перше уявлення про ідеал учителя.

У середній і старшій школі цей образ доповнили учительки української мови та літератури Марина Прус, Світлана Главацька та Ірина Чорнокуренко, учителька зарубіжної літератури Ольга Яремчук, а також учителька історії Віра Литвинова. Особливе враження на мене справила Марина Прус, яка відійшла у засвіт, коли я ще навчався. Її постать і сьогодні залишається для мене важливою.

Сучасні школярі vs минуле покоління

Я навчався у школі в період 2003–2014 років. Як і сучасні школярі, ми не боялися висловлювати власні міркування. Водночас нам прищеплювали розуміння цінності дисципліни, самоорганізації та прагнення до нових знань. Ці якості не раз ставали мені у пригоді.

Водночас сучасним учням часто складніше тривалий час концентрувати увагу, адже вони живуть у середовищі швидкого контенту та постійних змін. Крім того, на їхнє дитинство суттєво вплинули пандемія, війна та психологічна нестабільність останніх років.

Мабуть, сучасному учневі я б додав більше внутрішньої впевненості, відповідальності, стресостійкості та віри у власні сили. А ще – уміння цінувати живе спілкування, дружбу й час без гаджетів.

Досвід участі у конкурсі «Учитель року»

У Всеукраїнському конкурсі “Учитель року” я брав участь вдруге. Уперше це було у 2025 році в номінації “Історія”. Тоді я дуже прагнув перемоги й доклав чимало зусиль, однак посів друге місце на обласному етапі. Хоча той результат спершу залишив певне відчуття розчарування, я нагадував собі: “Що сталося – не виправити. Турбуйся про майбутнє!”.

Складнощі на шляху до перемоги та група підтримки

Умови конкурсу були доволі зрозумілими, однак мені дещо бракувало більшої відкритості випробувань – можливості ширше комунікувати з членами журі. На мою думку, це дозволило б учасникам повніше розкрити себе не лише як педагогів, а і як особистостей.

У фіналі конкурсу, який відбувався в Ужгороді, мене певною мірою виснажувала різка зміна погоди. Попри те що Закарпаття надзвичайно прекрасний край, який недарма називають “Срібною землею”, адаптуватися на нових умов було непросто.

Водночас, потрапити до дванадцятки фіналістів Всеукраїнського конкурсу – це вже певною мірою перемога. І так, я справді розраховував на перемогу.

Упродовж конкурсу мене постійно підтримували колеги – директорка Олена Паланчук, учителька біології Любов Сурмач та учителька англійської мови Феодора Борозьонова, а також мої учні – мій рідний 10-Б клас. Доземний уклін їм за цю підтримку.

Штучний інтелект в освіті: можливості чи загроза?

На це питання складно дати однозначну відповідь, адже зазирнути в майбутнє не вдавалося нікому. Водночас уже сьогодні ми можемо спостерігати, як стрімкий розвиток технологій і ШІ впливає на освіту. У різних країнах світу держави навіть ухвалюють рішення щодо обмеження використання смартфонів у школах, а освітні системи водночас шукають способи навчити учнів правильно користуватися цифровими технологіями та штучним інтелектом.

На мою думку, ШІ може стати як великою можливістю, так і серйозним викликом. Він здатний допомагати в навчанні, відкривати доступ до знань і розвивати індивідуальний підхід. Проте існує ризик втрати навичок критичного мислення, живого спілкування та самостійного пошуку інформації.

В умовах Війни за Незалежність України особливо важливо формувати в учнів медіаграмотність і критичне мислення, адже сучасні технології та ШІ використовуються для поширення дезінформації, маніпуляцій і пропаганди.

Саме тому ключовою залишається роль учителя: не лише навчати користуватися технологіями, а й формувати відповідальність, уміння мислити та залишатися людиною в цифровому світі.

Книжкові уподобання та улюблена література

Сам процес читання для мене – це вже насолода. Книга дає можливість подорожувати в часі й просторі, переосмислювати власний досвід.

Моєю улюбленою письменницею є Оксана Забужко. Можна сказати, що я належу до когорти “забужківців”. Особливо близько мені є її думка про те, що не ми читаємо книжку, а книжка читає нас. Для мене це про здатність тексту ставати своєрідним дзеркалом, яке відкриває наші приховані приховані емоції, цінності та життєвий досвід, ставить складні запитання й змушує переосмислювати власні переконання.

Найчастіше читаю книжки з історії та літературознавства. Також цінними для мене є матеріали журналу “Локальна історія” та інтервʼю публічних інтелектуалів. Особливо тішуся, коли учні цікавляться книжками з моєї бібліотеки.

Якості, необхідні для перемоги в конкурсі

Переконаний, що для перемоги в конкурсі вчитель насамперед має бути собою та робити те, що справді добре вміє. В умовах сучасного інформаційного простору, де постійно зʼявляються нові методики й підходи, особливо важливими залишаються системність, щирість і те, що педагог реально може якісно втілювати у своїй щоденній роботі.

Важливими є щирість, впевненість у власних силах, відповідальність і стресостійкість.

Поради майбутнім колегам

Повторюся: будьте собою, адже саме цим ви й прекрасні. Мені пригадуються адаптовані слова Данте: “Ідіть своєю дорогою і не зважайте, що про вас скажуть інші”. Прагніть більшого, працюйте над собою, дбайте про свої знання й не бійтеся визнавати межі свого незнання.

Візія освіти майбутнього

Освіта майбутнього, безперечно, буде технологічною, однак у ній точно залишиться вчитель, бо жоден штучний інтелект не здатен замінити щиру усмішку, підтримку та живий звʼязок між учителем і дитиною. Урешті-решт, освіта це не лише про знання, а й про людину, яка допомагає ці знання осмислити.

Стратегія розвитку науки та територій

Інвестиції в освіту й науку сьогодні – це інвестиції в сильну Україну. В умовах війни та майбутньої відбудови України особливого значення набувають інновації, технології, медицина, енергетика, безпекові дослідження. Водночас не менш важливими залишаються гуманітарні науки, які формують історичну памʼять, національну свідомість і критичне мислення.

Сьогодні також важливо формувати в учнів громадянські компетентності через проєктну діяльність. Громади мають бути в цьому зацікавлені, адже саме через практичну взаємодію з місцевим середовищем учні вчаться відповідальності, ініціативності та розумінню власної ролі в розвитку держави. Саме тому громада має створювати простір для молодіжних ініціатив і підтримувати прагнення молоді брати активну участь у суспільному житті.

Автор: Ольга Костюкович